Повний зміст Пуншева горілка Алданов М. А. 1/7

Казка про всіх п’ять земних счастьях)

I

У канцелярії кур’єрові Михайлову було велено скакати у дві запряжки в день, а де можна, те й уночі. Подорожня була складена так, що відмови в конях ніде бути не могло. Михайлов, велика, широкоплеча, лиса людина років сорока, з розумною, хитрою, виразною особою, вислухав ці слова мовчачи з похмурою усмішкою, що ясно говорила: "навіщо щораз повторювати той самий дурницю?" Він їздив по Росії років п’ятнадцять і знав по досвіду, що такі накази ніякого значення не мають: їхати буде як Бог дасть, іноді справді вдень і вночі, а інший раз прийде просидіти на станції тиждень. Прогонн і кормові були видані йому в розмірі, підвищеному проти правила, тому що дорога була дуже важка: у Пелым, тисячі три версти.До від’їзду залишалися доба. Михайлов звик до свого бездомного життя, але в Сибір його ще ніколи не відправляли. Ця поїздка означала щонайменше два місяці перегони при лютій холоднечі, по країні дикої, йому невідомі й небезпечної: довгі дні й ночі безрадісного існування, без розваг, без столичних шинків, майже напевно без жінок. У канцелярії розуміли його почуття, уважали їх природними й заздалегідь знали, що він сьогодні нап’ється: не може не напитися. Але знали також, що за пакетами Михайлов завтра з’явиться в повній готовності, у точно зазначений час: він уважався одним із кращих кур’єрів; його розум, ретельність і чесність дуже цінували, тому й призначили його в таку поїздку. Все – таки, з обережності, грошей уперед на руки дали тільки три рублі: інше при від’їзді. Михайлов поворчал, але не дуже торгувався: розумів, що й канцелярія права.

Відправився він увечері в кабачок на петергофской дорозі, у якому торгували його улюбленою пуншевою горілкою. Там у другу кімнату допускалися прості люди, і для них там була проста їжа. У першій же, великий, кімнаті постійно бували добродії, хто проїздом у Петергоф або в Оранієнбаум, хто так, цінуючи кухню й розваги: останнім часом у кабачку грали на гітарах, співали й танцювали небачені ще в Петербурзі лаеши [Цигани. (Автор.)], яким при покійній государині Єлизаветі Петрівні було строжайше заборонене показуватися в Росію. Михайлову дуже подобалися їхній спів і вони самі, бездомні, як він, незвичайні, ні на кого не схожі люди. Водив з ними знайомство й у молодого лаеша Хапило вивчився танцювати, пекельно ляскаючи себе по чоботі, – – – і в них і чоботи були незвичайні: червоні, зелені, жовті. Намагався й співати як вони: одночасно голосом, посмішкою, вираженням особи, плечима, подтаптыванием. Втім, лаеши реготали, дивлячись і слухаючи, як він танцює й співає по – ихнему; він сам почував: те так не те.

Біля під’їзду перед кабачком стояли чудові сани, запряжені цугом четвіркою вороних коней із червоними бантами, із червоної сафьянной збруєю, із золоченим набором. Михайлов пройшов знадвору, через кухню, у другу кімнату. Там закушували люди, мабуть, із цієї карети: голений, пудреный, з косою, кучері в оксамитовому каптані, гайдук, одягнений гусаром, бігун, в оксамитовій шапочці з кистями й, як коня, з бантом на голові. Їхнім панам усі носили в залу дорогі блюда: юшку з рябцев, кронштадтських йоржів з пуре, солодке ягняче м’ясо, а також пляшки замороженого шипучого французького вина.Михайлов крізь відчинені двері заглянув співчутливо в панську кімнату. За заставленим пляшками столом вечеряли молоді офіцери, всі, як один в один, величезного росту й красені. Вони були схожі один на одного, як брати, але й серед них виділявся один: зроблений велетень, незвичайно грізного виду, з особою настільки страшним, що людям мимоволі хотілося скоріше відійти від нього подалі. Він пив келих за келихом, видимо, анітрошки не п’яніючи. Проти нього сажнях у трьох, у стіни, схрестивши руки, більше темні, чим особа, нерухомо, як стовп, стояв старий великий лаеш у білій сорочці із золотим позументом, у зелених чоботах, без гітари, нічого не робив, навіть начебто ні на що не дивився, і все – таки зовсім необхідний іншим; два лаеша напівголосно співали, дивлячись не на публіку, а один на одного, точно повідомляючи один іншому про щось, – – – і й раптом у їхню співучу розмову уривалася гарна горбоноса лаешка, і все переходило в загальний дикий хор. Хапило, не припиняючи ні на секунду гри, спритно перекидав і ловив свою оброблену накладкою гітару. Велетень за столом, без слідів посмішки, ляскав у такт величезними страшними руками, не спускаючи нерухливих очей з молодий лаешки.Закушуючи, Михайлов розговорився з людьми. Довідався, що офіцери справді брати; прізвище в них була звичайна, не князівська, невідома. Бігун напівголосно додав, що добродії пускають пил в очі: именья мало, а грошей, буває, і зовсім немає.Лаеши співали до пізньої ночі, і до пізньої ночі в панську залу носили вино. Михайлов спочатку пив пуншеву горілку. Вона коштувала дорого, і нею він нових знайомих не пригощав. Хотів було купити в дорогу хоч одну пляшку, – – – і знав, що цієї горілки ніде, крім столиць, не знайти, – – – і але роздумав: що ж одну пляшку брати із собою? Однаково до першої станції. З напівночі він став пити дешевий взварец із вина, пива й меду з коріннями, пригощав ним інших і годинникам до двох уже був майже п’яний: під дикий спів, що доносився із зали, ляскіт, тупіт, обіймався з бігуном, плакав і говорив, що їде надовго, а, може, і зовсім не повернеться: посилають дуже далеко, до засланця. На питання ж бігуна, який – такий засланець і де живе, Михайлов відповідав загадково, почасти, щоб додати собі інтересу, почасти з любові до приповідок і до образної мови: "На море на Окияне, на острові на Бешкетнику, як бик печеної, їсть часник товченої…" У дійсності, він і сам не знав толком, що за засланець живе в Пельше. Зміст пакетів завжди трималося в секреті, але майже завжди, з канцелярських розмов, кур’єрам було смутно відомо, із чим них посилають. Цього разу Михайлов знав тільки, що пакети приємні: царська милість.Години в чотири ночі спів і танець скінчилися. Брати офіцери піднялися, розплатилися щедро, – – – і це було видно по особах лакеїв, що повернулися, – – – і й виїхали; бігуна послали кудись пішки, про щось між собою пошептавшись: скороходи при панах заміняли пошту. І в усіх в обох кімнатах була думка, що вірно бігун посланий за жінками. Горбоноса лаешка прийняла вид гідний і ображений.Після від’їзду офіцерів у кабачку стало нудно. Незвичайні люди забирали гітари, діловито розмовляючи незрозумілою мовою, уважали гроші, намагаючись, щоб ніхто не бачив скільки, і начебто через гроші перелаювалися, втім без злості: раптом стали звичайними. Це розбудувало Михайлова. Його три рублі закінчувалися; він про їх не жалував: гроші взагалі беріг, але коли проводив ніч добре, не засмучувався, що багато витратив. Речей же своїх він не продав і навіть у борг не вліз, хоча користувався в шинкаря кредитом, з осені підвищеним до сорока копійок.На світанку він був будинку, проспав друга година, облився водою й без єдиної мінути запізнення, зовсім тверезий, нічого не забувши, ні валянок, ні мішка із провізією, ні пістолета, з’явився в канцелярію. Одержав пакети в казенній скриньці, сховав гроші в мішечок за пазуху, сказавши: "Тримай дівку в тісноті, а гроші в темряві", і з тим же похмуро – глузливим видом в

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>