Повний зміст Стряпухина радість Астафьев У. П

Стряпухина радостьблины, до дитячої й мужицької радості, пеклися на селі часто, у суботу або в неділю вуж неодмінно. Особливою розмаїтістю: гречані там, вівсяні, крупчаточные, які пеклися издревле на Русі, – – – і в нас вони не відрізнялися. Заводили млинці з тої ж, що й на хліби, меленої борошна, просіявши її на два рази, а якщо час гнав, черпали густу суміш із діжі, заведеної на загальне домашнє готування, і розводили "кислі" млинці, стало бути, млинці із квашеного тесту.Млинець, він що й пельмень, у виготовленні спор, у їжі ходок. Чалдоны говорять, коли останній млинець або пельмень у рот вкладаєш, а на першому сидиш, виходить, всі, наситилася людина. Однак ж, бувало, об’їдалися, найчастіше пельменями, вареними в кістковому бульйоні. Гарячими млинцями теж об’їдалися. Якщо пробігаєшся, попрацюєш, вони якось самі собою котяться й котяться на м’яке дно, мимоходно зігріваючи нутро й радуючи душу. Тільки дихати стає сутужніше, гарячі й масляні пари скапливаются в тобі й "нутренность спирають", вимагають виходу. Коли перший млинець поспіє, вмочиш його, не вмочиш у масло, часом навіть у трубочку його згорнути не встигнеш і м’ятим лопушком пхаєш у рот. Там він вуж сам собою шукає ходу й провалюється в якусь радісно притихлу порожнечу.Але от рухи твої вповільнюються, очі й ніс не так востро ловлять шум млинця на сковороді, відзначаючи його зажаристость і духовитость. Святковою хусточкою – уголочком складаєш млинець і вмочаєш майже до пальців у чашку з маслом, так ще й поваляти його, а те й поплюхать у маслі – те норовиш – і так просто, насухую він уже не йде, застряє у верхній частині тулуба. " Э – Э, хлопець! – – – і скаже бабуся. – – – і Здавайся, зверху око пішло!" – – – і й, пощупавши моє черево, що округлилося, іноді й потьопавши по ньому, як по здобному короваї, відправляє досипати, якщо це траплялося в заговини иль після поста, на свята. Сам їдець від ваги ворушитися иль випливати в постіль не міг, норовив тут же, на місці млинців, що винищуються, покласти голову на стіл. Тоді просмешницы – тітки говорили: "В, ухряпался працівник!" – – – і й відводили мене на піч, але частіше у світлицю, тому що від млинців усюди, особливо під стелею, плавав ядушливий чад. Дідусь, той і не вів, а ніс мене, затисши, як кошеняти, під пахвою, і не роняв, не кидав у постіль, як тітки, він обережно опускав у ніжно, що холодить подушку, у притихлу, ласкаву тишу, так ще нишком погладити масляною рукою по голові ухитрявся.Але, постійте! Це я від сладостных, чревоугодных воспомина – ний забіг уперед, відразу до стола, до млинців. Так справа не робиться. Треба ж ґрунтовно, усе один по одному, як і покладено в селянському житті й у господарській справі.Що головне в млинці? Тісто? Закваска? Масло? Сіль? Стряпуха? Ні, дорогі товариші, не вгадали! Головне в млинці – – – і в – ро – так! Ну й чаплія не останній інструмент.У більших сибірських родинах сковорід водилося трохи. Перша й головна сковородища, лазневому тазу округлістю не уступає, з товстим бортом і з товстим же, ґрунтовним дном. Розігрівається ця посудина вуж надовго, непохитно втримуючи розжарення й температуру їжі. Такою сковородою можна вбити, але саме її винищити не можна, хіба що пустити під чавунну бабу, стовкти в шматки, у кришиво, ужити на заряди замість куль і картечі, що й робилося в громадянську війну партизанами, так під час руйнування селян у період колективізації, коли мужики або парубійки, відбившись від будинку, бедовали в тайзі, годувалися "з рушниці".Далі – – – і одна або дві сковороди ходових, не на всю родину, лише на працівників розраховані, на заїмку що посилаються. У них, у цих похідних сковородах, сховані, у запечье складені сковорідки дитячі, майже іграшкові. Так вони іграшкові і є. У них або на них, як на іспитовому стенді в століття энтээра, дівчиська пробують осягти мистецтво стряпухи, випробовують себе, готуються в справжня справа, переходячи від глиняних постряпушек у скляних черепушках, що творяться на задах двору, до справжньої печі, до вічного вогню, до справжнього тесту. В отакій сковорідці, якщо й траплялася хиба, спалені будуть або зіпсовані оладки, млинці – – – і мало тесту переводить, крім того, шлюб покладалося самій же стряпухе під’їдати, виходить, не дуже постраждає її живіт, недовго йому нити й боліти від неякісної продукції.Серед цього грубого, на очах збереженого, чавунного лиття в справжньої, поважаючої себе господарки є сковорода заповітна, іменна, по спорідненню з покоління в покоління передана, іноді вже з виламаним, і не в одному місці, бортом, але все
– таки не викинута на смітник, не зневажена, марновірно збережена – – – і "Поки бабусина так мамина сковорода в будинку – – – і й млинець у печі не переведеться!"Тоненька, зсередини завжди від масла блискуча, святково блискаюча, кольору воронова крила, вона ще й многозвучна, музична була, і чаплія для неї виготовлявся окремий, на тонкому черешку, не для відерної, сімейної сковороди, а для того, щоб, вистрибнувши, когось схопити й віднести так з’їсти.Де, як ховала й рятувала від дітвори свою "заповітну" господарка – – – і запитати вже не в кого, примерли вони, господарки – те наші, або доживають своє століття в містах, на казенному грубому хлібі, що черствіє за полудня.Її, "заповітну", знав весь будинок по звуці, і, бувало, граєш у світлиці иль спиш на печі, навіть крізь усякий содом і непробудний сон, зачувши й відрізнивши дзенькіт, призупинишся в грі иль перебивання в рівному сні зробиш, як би зринеш з – під нього поплавцем наверх: "В, бабуся млинці буде пекти!" – – – і та й проковтнеш враз виниклу слину. Граєш вуж якось із перебоями, а спиш у полсна й чуєш, от воно внизу – те припекло, жаром повіяло – – – і протопилась російська пекти, нагоріли великі вугілля із сухих березових дров, неодмінно березових, неодмінно сухих – – – і гарний від них, рівний жар і вигару мало…Бабуся нагорнула жменьку вугіль ближче до шестку, розрівняла їх, пробно поки, щоб "струмент" загострився, але не лопнув при цьому, тріщиною не ушкодився, у справу без перешкод увійшов, тримає сковороду якийсь час на вугіллях і чекає, помішуючи в колишній у нас посудині, яку нині не зустрінеш і як неї називають – – – і всі забули – – – і горщик не горщик, щось на зразок його, тільки без витівок він, горщик – те, без пузатостей, з рівним, стійким дном і готовно широко відкритим жерлом."Ну, Господи, баслови!" – – – і тихо роняє бабуся й виймає з печі чаплією чорну, поки ще беззвучну, неодушевлений – ную сковороду й отож, тримаючи її у висячому положенні, маже зсередини рябеньким крильцем, вмочаючи його в масло. Сунувши крильце назад у посудину з маслом, ледве нахиливши лівою рукою сковороду, ллє на неї рідке тісто – – – і й відразу голосне " ш – ш – шах!" чується в гуляй. Бабуся – – – і диригент, фокусник, майстер – – – і чаплією так і этак повертає сковороду, розстеляючи по ній тонкий млинець до самих країв, але не вище, не ближче, не далі їх – – – і " ш – ша – а", – – – і умиротворенно відгукується сковорода, мов, всі, повний порядок. На мінуту – іншу, як курка на гнізді, припадає сковорода чуйним дном до вугіль, "насиджує" млинець. Бабуся коштує, обпершись на чаплію, біля чола печі й дивиться, як він спухає міхурами й пухирцями, млинець – те, дихає парами, ворушиться сам у собі, набирається жаркого вугільного світла, стаючи й сам з исподу печенею, золотавим, немов золотий рубль, по краях ще не оббитий і не відшліфований.Уловивши якийсь, їй лише ведений момент, бабуся вихоплює сковороду й, мотнувши чаплією, підкидає кругляшок млинця начебто фокусник монету – – – і й він лягає на сковороду зворотною стороною, і знову, зовсім уже на короткий час, назад млинцю в піч треба, на зажарку й підсушування зі зворотної сторони. Було це вуж архітектурною надмірністю, форсом бабусиним, котрий вона дозволяла собі, коли була поудалей і моложе так коли їдців у будинку поубавлялось. Колись – Те їй ніколи були фокуси показувати й бабів – сусідок вражати отакою от спритністю й разудалостью. "Ой, тітка Катерина!" – – – і ойкнуть сусідки. "Так вуж!.. – – – і величається бабуся. – – – і Жито, дівки, стряпано, пито й пето… Тепер уже че? Рука ломата, поперек надсаджений, а отут адже, коло печі, вся ти, як талинка, изгинаться повинна… А нонеча підкинеш млинець, він повз сковороду шлеп на підлогу. Самоскоком харчуюся, зовсім уже скус млинця зі сковороди забула, давай ножиком млинець перевертати, нестаток змусить свіжі млинці исти…"Але, увага! Перший млинець, він як перший аркуш у зошиті – – – і почнеш його без помарки, на поля не залазити, помилок не накоїш – – – і п’ятірка тобі за працю, за акуратність і старанність.Чутно його, чутно! Затих він і тим слышнее зробився. Нюхом уже чутний, не вухом. Перший млинець, якщо він не грудкою, – – – і мій млинець. Я найменший у будинку, і, хоч варнак, балувати й радувати більше когось. Частіше – Те всього сам я й був на захід першого млинця, визирав через косяк передньої, і бабуся начебто б і не бачила мене. Щоб не бути забутим, я витикався далі, але "під руку" не ліз – – – і не дай Боже, млинець клином піде, тоді вийде, що я перешкодив, збою в роботі сприяв, шк
одив, а не допомагав.Однак памятнее всього, коли заспишся або розніжишся на печі, напівспиш, напівдрімаєш і раптом почуєш дотик бабусі: "Батюшко! До первенький, самий солоденький", – – – і й у руках, у долонях у тебе затишно сяде м’якою пташкою млинець, легкий, повітряний. Обережно його вистачиш губами із хвоста, із крилець ніжних, пам’ятаючи, що там, усередині млинця, таїться гаряча, люта плоть, що, якщо пустиш грудкою в нутро, по тобі що куля иль гарматне розпечене ядро прокотиться, означивши всі кишки й завулки. Зупинившись на відстані, на самому низі млинець буде палити тебе так, що затанцюєш і зав’єш. І поделом – – – і не жадуй, не вистачай, їли й живи по заведеному в будинку статечному порядку.Але як його, перший млинець, не розтягуй, не паси, однаково зникне він непомітно, і отут уже спокуса чрева, кухонний заклик, сполох сковороди знімуть тебе з постелі, спустять із печі. Не вмиваючись, затискаючи позиви на вулицю, сунешся до кухонного стола, а там, на "малированной" тарілці вуж три млинці тебе чекають. "Ух ти!" – – – і зрадіє, застрибає, загурчить усередині щеням щось і хтось, тому що самому й зрадіти немає часу. Раз! Раз! Разкуда – Те вони поділися, млинці – те, адже от же ж тільки що були!"От дак рабо – про – отник! От дак ударник праці! – – – і воркоче бабуся, скидаючи зі сковороди четвертий млинець. – – – і Так не вистачай! Не вистачай! Нікуди оне від тебе не дінуться!.." Але є сила вище людини, пізніше я довідаюся – – – і називається вона пристрастю. Подолати з нею далеко не завжди вдавалося навіть генералам і царям.Як і коли наступає пересичення, відбувається загальмування дій, накочує сита, сонна утома – – – і вловити й зрозуміти неможливо. Смикаєш млинець, обхоплюєш по краях губами вузьке зажаристое мереживце, нічого вуж нікуди не летить, не провалюється, жарка масляна отпышка, як дим після пострілу, кидає з тебе назад жор, а все розстатися із млинцем не вистачає духу й сил. Їли ти його вже одними очами, їли й осоловело клюєш носом, на двір поманивает, але зовсім зморило, ворушитися не хочеться." Де – Э – Эвки! Де – е – Эвки! Де – Эдушко! Ви подивитеся, подивитеся на нього! Скосопузился, от – от з лави скотиться, але все – таки за млинець тримається! Упо – Орнай старатель!" – – – і бабуся пітна, разгоревшаяся, задоволена тим, що отстоловала головного працівника, обпершись на чаплію, отдыхивается після першого запалу. На шестке печі нагору дном отдыхивается сковорода. Перегартувалася посудина, починає палити млинець, нагадує про межу своєму дзвінким потріскуванням, хльосткими клацаннями – – – і їй, сковороді, теж передых потрібно, може вона від напруги лопнути.Удень на великій сімейній сковороді хусточкою згорнуті, віялом выложенные, запечені в маслі, подаються на стіл млинці. Вони теж дуже апетитн і смачні, але не можуть зрівнятися з тими млинцями, що із запалу, з жару, вогнем що пышут, живі. Дитяче щастя, стряпухина радість – – – і свято в будинку, у душі й у череві торжество.Нині заповітні сковороди в будинках перевелися. Замість них продаються стандартні сірі, немов би зі свинцю литі вироби, та й стряпухи заледащіли, радості створення хлібів, сушінь, млинців не знають і знати не хочуть.Говорять, як і багато рідкісних товарів, чавуни й сковороди в Сибір через Китай попадали. Порцеляна, емальована, кришталевий, керамічний, скляний посуд – – – і теж через Китай. І чого ще попадало через Китай, ніхто тепер вуж не знає. А цікаво б довідатися, як у бабусину скриню залізна скринька потрапила і як самі китайці в Красноярську опинилися й пережили всі неясні часи.З появою флоту на Єнісеї почався "машинний^ – машинний – якірно – машинний промисел". Зношені чавунні корпуси й деталі переплав – лялись на домашнє начиння. Крали навіть якоря. Більших хитростей досягли зловмисники у відведенні корабельних приналежностей: обрізали й палили якоря в ріці, помітивши орієнтири, лабети в якорів нічний часом відпилювали й обламували, а те й зовсім підмінювали.Найнялися нібито один раз на енисейскую баржу матросами два вятских мужики. Як і всі вятские мужики, були вони майстри на всі руки й, як усякі майстри, були вони сильні випиваки. Один раз вятские матроси пропили з баржі чавунні якорі, носові два, потім і кормовий на опохмелку пішов. Але більші ж вони хитрованы, вятские – те, взяли так замість чавунних дерев’яні якорі изладили, сажею їх промастили й підвісили на місце. От потягло баржу в шторм на камені, шкіпер кричить: " Отда – А – Ать, пр – р – равай!" Віддали. Не тримає. " Отдаа – Ать левай, носовий!" Віддали. Не тримає. "Віддати коррмо

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>