Повний зміст Великі мандрівники (Леля й Минька) Зощенко М. М – Часть 1

Коли мені було шість років, я не знав, що земля має форму кулі.

Але Степанко, хазяйський син, у батьків якого ми жили на дачі, пояснив мені, що таке земля. Він сказав:

– Земля є коло. І якщо піти все прямо, те можна обігнути всю землю, і однаково прийдеш у те саме місце, звідки вийшов.

И коли я не повірив, Степанко вдарив мене по потилиці й сказав:

– Скоріше я піду в кругосвітню подорож із твоєю сестричкою Плекай, чим я візьму тебе. Мені не доставляє інтересу з дурнями подорожувати.

Але мені хотілося подорожувати, і я подарував Степанку перочинный ножик.

Степанку сподобався ножик, і він погодився взяти мене в кругосвітню подорож.

На городі Степанко влаштував загальні збори мандрівників. І там він сказав мені й Леле:

– Завтра, коли ваші батьки виїдуть у місто, а моя мамаша піде на річку стирати, ми зробимо, що задумали. Ми підемо все прямо й прямо, перетинаючи гори й пустелі. І будемо йти навпростець доти, поки не повернемося сюди назад, хоча б на це в нас пішов цілий рік. Леля сказала:

– А якщо, Степочка, ми зустрінемо індіанців?

– Що стосується індіанців, – відповів Степу, – те індійські племена ми будемо брати в полон.

– А які не захочуть іти в полон? – робко запитав я.

– Які не захочуть, – відповів Степу, – тих ми й не будемо брати в полон.

Леля сказала:

– З моєї скарбнички я візьму три рублі. Я думаю, що нам вистачить цих грошей.

Степанко сказав:

– Три рублі нам безумовно вистачить, тому що нам гроші потрібні тільки лише на покупку насіннячок і цукерок. Що стосується їжі, то ми по дорозі будемо вбивати дрібних тварин, і їхнє ніжне м’ясо ми будемо жарити на багатті.

Степанко збігав у сарай і приніс звідти великий мішок з – під борошна. І в цей мішок ми стали збирати речі, потрібні для далеких подорожей. Ми поклали в мішок хліб, і цукор, і шматочок сала, потім поклали різний посуд – тарілки, склянки, качани й ножі. Потім, подумавши, поклали кольорові олівці, чарівний ліхтарик, глиняний рукомийник і збільшувальне скельце для запалювання багать. І, крім того, запхали в мішок дві ковдри й подушку від тахти. Крім цього, я приготував три рогатки, вудку й сачок для лову тропічних метеликів. І на інший день, коли наші батьки виїхали в місто, а Степкина мати пішла на річку полоскати білизну, ми покинули наше село Піски. Ми пішли по дорозі через ліс. Спереду біг Степкина собачка Тузик. За нею йшов Степанко з величезним мішком на голові. За Степанком ішла Леля зі скакалкою. І за Плекай із трьома рогатками, сачком і вудкою йшов я. Ми йшли біля години. Нарешті Степу сказав: – Мішок по – диявольському важкий. І я один його не понесу. Нехай кожний по черзі несе цей мішок. Тоді Леля взяла цей мішок і понесла його. Але вона недовго несла, тому що знесилилася. Вона кинула мішок на землю й сказала: – А тепер нехай Минька понесе. Коли на мене звалили цей мішок, я ойкнув від подиву: до того цей мішок виявився важким. Але я ще більше зачудувався, коли покрокував із цим мішком по дорозі. Мене пригинало до землі, і я, як маятник, гойдався зі сторони убік, поки нарешті, пройшовши кроків десять, не звалився із цим мішком у канаву. Причому я звалився в канаву дивним образом. Спочатку впав у канаву мішок, а слідом за мішком, прямо на всі ці речі, пірнув я. І хоча я був легкий, проте я ухитрився розбити всі склянки, майже всі тарілки й глиняний рукомийник. Леля й Степанко вмирали від сміху, дивлячись, як я борсаюся в канаві. І тому вони не розсердилися на мене, довідавшись, які збитки я заподіяв своїм падінням. Степанко свиснув собаку й хотів неї пристосувати для носіння ваг. Але із цього нічого не вийшло, тому що Тузик не розумів, що ми від нього хочемо. Та й ми погано міркували, як нам під це пристосувати Тузика. Скориставшись нашим роздумом, Тузик прогрыз мішок і в одне мгновенье з’їв все сало. Тоді Степанко велів усім разом нести цей мішок. Ухопившись за кути, ми понесли мішок. Але нести було незручно й важко. Проте ми йшли ще друга година. І нарешті вийшли з лісу на галявину. Отут Степанко вирішив зробити привал. Він сказав: – Щораз, коли ми будемо відпочивати або коли будемо лягати спати, я буду простягати ноги в тім напрямку, у якому нам треба йти. Всі великі мандрівники так надходили й завдяки цьому не збивалися зі свого прямого шляху. І Степанко сіл у дороги, простягнувши вперед ноги. Ми розв’язали мішок і почали закушувати. Ми їли хліб, посипаний цукровим піском. Раптом над нами стали кружлятися оси. І одна з них, бажаючи, видимо, спробувати мій цукор, вжалила мене в щоку. Незабаром моя щока здулася, як пиріг. І я, за порадою Степанка, став прикладати до неї мохи, сиру землю й листи. Перед тим як піти далі, Степанко викинув з мішка майже все, що там було, і ми пішли налегке. Я йшов за всіх, скиглячи й пхикаючи. Щока моя горіла й запалу. Леля теж була не рада подорожі. Вона зітхала й мріяла про повернення додому, говорячи, що вдома теж буває добре. Але Степанко заборонив нам про цьому й думати. Він сказав: – Кожного, хто захоче повернутися додому, я прив’яжу до дерева й залишу на поживу мурахам. Ми продовжували йти в поганому настрої. І тільки в Тузика настрій був нічого собі. Задерши хвіст, він носився за птахами й своїм гавкотом вносив зайвий шум у нашу подорож. Нарешті стало темніти. Степанко кинув мішок на землю. І ми вирішили отут заночувати. Ми зібрали хмизу для багаття. І Степанко витяг з мішка збільшувальне скельце, щоб розпалити багаття. Але, не знайшовши на небі сонця, Степанко зажурився. І ми теж засмутилися. І, поївши хліба, лягли в темряві. Степанко врочисто ліг ногами вперед, говорячи, що ранком нам буде ясно, у яку сторону йти. Степанко захріп. І Тузик теж засопів носом. Але ми із Плекай довго не могли заснути. Нас пугал темний ліс і шум дерев. Суху гілку над головою Леля раптом прийняла за змію й від жаху заверещала. А упала шишка з дерева налякала мене до того, що я підскочив на землі, як мячик. Нарешті ми задрімали. Я прокинувся тому, що Леля смикала мене за плечі. Був ранній ранок. І сонце ще не зійшло. Леля пошепки сказала мені: – Минька, поки Степанко спить, давай повернемо його ноги у зворотну сторону. А то він заведе нас куди Макар телят не ганяв. Ми подивилися на Степанка. Він спав із блаженною посмішкою. Ми із Плекай ухопилися за його

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>