Повний зміст Веселий солдат Астафьев В. П. 1/11

ВІКТОР АСТАФЬЕВВЕСЕЛЫЙ СОЛДАТ

Повестьчасть втораясолдат ЖЕНИТЬСЯ Служив солдатів чотири роки й неодруженим побыл чотири дні. Така от балада на стародавній жалісний лад складалася в моїй голові під стукіт вагонних коліс і під шум зустрічного вітру. Шлях з війни я досить докладно описав в одній з повістей і повторюватися не стану – огидно все це не тільки знову переживати, але навіть і на папері описувати.Котив я з незнайомою майже жінкою на її улюблену батьківщину, на Урал, у її улюблене місто Чусовой. Котив і увесь час відчував томливое ссання під ложечкою. Куди мене чорт несе? Навіщо?Але в тій нестройовій частині, куди я із загоном покалічених фронтовиків, у яких відкрилися рани, догодив після конвойного полку й госпіталю, була хмара дівок – перестарок, і узялися вони за нас рішуче, по ними ж – тановленному суворому закону: спробував – женися! Були, звичайно, серед нас архаровці з досвідом, ухилялися від оковів, вислизали із чіпких рук, що мині. Звичайно, і дівки серед дівок були, яким однаково када – вать, за правилом иль без правил.Я ж сам добровільно віддався провидінню – їхати – те не до кого, от і прибудувався, от і рухався на схід, маючи намір у шляху довідатися арак – тер своєї дружини. Наивняк! Проживши пліч – о – пліч із нею полсотни із зайвим років, я й зараз не переконаний, що осяг жіночий характер до кінця. Знаю лише доподлинно й твердо одне: баба є безодня.У шляху, у народній стихії, баба моя присмирніла, стислася, у ть отод – винулась, і волею – неволею довелося мені брати керівництво семеой вічок – який на себе. Вистачили ми під моїм досвіду не предводительством, що має, стільки борошн, страхів і горя – у мій солдатський рюкзак не ввійшло б. А рюкзак був уемистый, кольору невизначеного, сірий^ – сірого – сірий – синьо – сірого, бе всяких з – лишеств і витівок, напівбрезентовий мішок з міцним зашморгом – ні кишень, ні клапанів, ні внутрішніх перегородок.Я назвав це спорудження сталінським подарунком переможцю – солдатові – переможцеві. З тим рюкзаком моїм і з валізкою, просунутою в кокетливий чохол, застебнутий на ґудзики, так ще з вузликом, у якому були жіночі нехитрі пожитки, добралися ми до станції – столиці нашої Великої Батьківщини, тільки – тільки врятованої від фашизму. Як співається в піонерській патріотичній пісні, у столиці я "жодного разу не бував", супружница ж моя відвідала її два рази – по дорозі на фронт і колись неї відпускали у зв’язку з лихом, що осягло родину:украли корову, змило город разом із урожаєм.По шляху на Урал чоловіка моя зупинялася в тіточки – провідниці спецвагонов, що квартирувала в місті Загорську. І от до эт самої тетуш – ке налагодила подружня пара, щоб передохнути, набратися сил для подальшого просування в глиб нашої неосяжної країни.Дружина моя, потрапивши в столицю, піднеслася духом, розправа крила, взня – лась у весь свій велетенський ріст, ленінський, – метрятьдесят два сани – тиметра. Міць ця, група крові та інші подробиці були зазначені в червоноармійській книжці. Вона відразу дала зрозуміти, що столиця має справу з бійцями, що повалили запеклий фашизм, що людина онтолько на вид неза – тейливый, насправді ж про – го – го який разворотвый, прудкий і бедо – вый.Для початку баба моя пхнула плічком під задцу якийсь неповорот – ливого москвича, той похитнувся, але не впав, однак за окуляри схопився, відшукуючи кривдника, уперся в мене поглядом і завів: " В – Про – Ольте!" Чоловікові мою, справжню кривдницю, він і не помітив. Вона ж, нікого й нічого не визнаючи, нікого й нічого не страшачись, рвась крізь юрбу, вонза – лась у неї, начебто гостро откованный гвоздик у трухлу деревину. Але на мгновенье опам’ятавшись – не одна ж вона рухається із фронту, семейй осередком рухається, – хва – танула мене за полу шинелі й поперла впер і далі, разом з валізу – чиком, з вузликом, з повним черевом відходів, тому що ми обоє давно вуж не ходили до вітру, і я побоювався, кабы з ня прямо в метро чого не выда – вилося.Отож, де несомые юрбою, де самостійно, рубалися ми в метро, проявляючи щирий, не плакатний герої, дружина моя таранила всякі на пу – ти перешкоди. І я ще встиг мигцем думати, що з такою бабою не пропа – ду й усього, чого треба в житті, досягну.У неспритну годину, у неспритному місці прийшло до мене цей умовивід. У неспритну годину, у неспритному місці виник наш сімейний осередок, і багато їй усяких випробувань і пригод ще стояло зазнати.Одне з них уже підстерігало нас отут, у метро, через якісь мінути. Потім уже, на індустріальному Уралі, почув я індустріальну приказку: радий би вперед бегти, так зад у депо.Але істоті жіно

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>