Повний зміст Хмара, озеро, вежа Набоков В – Часть 1

Один з моїх представників, скромний, лагідний холостяк,

прекрасний працівник, якось на благодійному балі, улаштованому емігрантами з Росії, виграв розважальну поїздку. Хоча берлінське літо перебувало в повному розливі (другий тиждень було сиро, холодно, кривдно за все що зеленіло зрячи, і тільки горобці не сумували), їхати йому нікуди не хотілося, але коли в конторі суспільства увеспоездок він спробував квиток свій продати, йому відповіли, що для цього необхідно особливий дозвіл від міністерства шляхів сполучення; коли ж він і туди сунувся, то виявилося, що спочатку потрібно скласти складне прохання в нотаріуса на гербової паперу, так крім того роздобути в поліції так зване "свідчення про невиїзд із міста на літній час", причому з’ясувалося, що витрати складуть третину вартості квитка, тобто саме ту суму, що, після закінчення декількох місяців, він міг сподіватися одержати. Тоді, повздыхав, він вирішив їхати. Взяв у знайомих алюмінієву фляжку, підновив підошви, купив пояс і фланелеву сорочку вільного фасону, – – – і одну з тих, які з таким нетерпінням чекають прання, щоб сісти. Вона, втім, була велика цьому милому, короткуватій людині, завжди акуратно підстриженому, з розумними й добрими очами. Я зараз не можу згадати його ім’я та по батькові. Здається, Василь Іванович.Він погано спав напередодні від’їзду. Чому? Не тільки тому, що ранком треба вставати незвично рано й у такий спосіб брати із собою в сон личко годин, що цокають поруч на столику, а тому що в ту ніч ні з того, ні із цього йому початок думати, що ця поїздка, нав’язана йому випадковою долею у відкритому платті, поїздка, на яку він зважився так неохоче, принесе йому раптом дивовижне, тремтяче щастя, чимсь схоже й з його дитинством, і с хвилюванням, порушуваним у ньому кращими добутками російської поезії, і з якимось колись баченим у сні вечірнім обрієм, і з тою чужою дружиною, що він восьмий рік безвихідно любив (але ще повніше й значніше всього цього). І крім того він думав про те, що всяке теперішнє гарне життя повинна бути звертанням до чого, до кого.Ранок піднявся похмуре, але тепле, парне, із внутрішнім сонцем, і було зовсім приємно трястися в трамваї на далекий вокзал, де був збірний пункт: в екскурсії, на жаль, брало участь кілька персон. Хто вони будуть, ці сонні – – – і як усе ще нам незнайомі – – – і супутники? У каси номер шість, у сім ранків, як було зазначено в примітці до квитка, вона й побачив їх (його вже чекали: мінути на три він все – таки спізнився). Відразу виділився довготелесий блондин у тирольском костюмі, засмаглий до кольору півнячого гребеня, з величезними, золотаво – жовтогарячими, волосатими коліньми й лакованим носом. Це був споряджений суспільством ватажок, і як тільки новоприбулий приєднався до групи ( щоскладалася із чотирьох жінок і стількох же чоловіків), він неї повів до захованого за поїздами поїзду, із застрашливою легкістю несучи на спині свій дивовижний рюкзак і міцно цокаючи підкованими черевиками. Розмістилися в порожньому вагончику сугубо – третього класу, і Василь Іванович, сівши в сторонці й поклавши в рот мятку, негайно розкрив томик Тютчева, якого давно збирався перечесть ("Ми слиз. Проречена є неправда", – – – і й чудове про рум’яний вигук); але його попросили відкласти книжку й приєднатися до всієї групи. Літній поштовий чиновник в окулярах, із щетинисто сизими черепом, підборіддям і верхньою губою, немов він збрив заради цієї поїздки якусь незвичайно рясну рослинність, негайно повідомив, що бував у Росії й знає трошки по – російському, наприклад, "пацлуй", так так підморгнув, згадуючи витівки в Царицыне, що його товста дружина накидала в повітрі початок ляпасу наотмашь. Взагалі ставало галасливо. Перекидалися пудовими жартами четверо, зв’язані тем, що служили в одній і тій же будівельній фірмі, – – – і чоловік постарше, Шульц, чоловік помоложе, Шульц теж, і дві дівиці з величезними ротами, задастые й непосидючі. Руда, трохи фарсового типу вдова в спортивній спідниці теж дещо знала про Росію (Ризьке узмор’я). Ще був темний, з очами без блиску, парубок, на прізвище Шрам, із чимсь невизначеним, оксамитово – мерзенним, у вигляді й манерах, увесь час розмова, що перекладала, на ті або інші вигідні сторони екскурсії й перший знак, що давав, до замилування: це був, як упізналося згодом, спеціальний підігрівник від суспільства увеспоездок.Паровоз, шпарко – шпарко працюючи ліктями, біг сосновим лісом, потім – – – і полегшено – – – і полями, і розуміючи ще тільки смутно всю нісенітницю й жах свого положення, і, мабуть, намагаючись умовити себе, що всі дуже мило, Василь Іванович ухитрявся на

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>