Повний зміст Золота ніч Мамин – Сибіряк Д. Н. 1/4

Дмитро Наркисович Мамин – Сибирякзолотая ночьиз розповідей про золоте

– Ну, а я за вами… – говорив Флегонт Флегонтович, важко ввалюючись у мою кімнату. – Одягайтеся і їдемо. – Куди? – Говорю: одягайтеся… У мене й кінь у воріт коштує.Флегонт Флегонтович був одягнений зовсім по^ – дорожньому: у високих мисливських чоботах і в шкіряній шведській куртці, із сумкою через плече й навіть із револьвером за поясом. Втім, він майже завжди хизувався в такому костюмі, тому що як золотопромисловець постійно роз’їжджав по Уралу від краю до краю. Його приосадкувата широкоплеча фігура точно на замовлення була скроєна й зшита саме для такого неспокійного життя, а широка особа із бронзовою засмагою й лупившейся обветрелой шкірою свідчило про вічні мандри по лісах і болотам, незважаючи ні на яку погоду. Окладистая, підстрижена русява борідка, широкий російський ніс, густі зрослі брови й усміхнені сірі очі надавали особі Флегонта Флегонтовича типовий російський склад, хоча й з помітним відтінком тої хоробрості й "собі на розумі", чим особливо відрізняються всі корінні сибіряки – промисловці. Говорив Флегонт Флегонтович часто й уривчасто, точно горох сипав, і постійно розмахував своїми короткими жирними руками. – Ну, що ж ви ще коштуєте? Говорю російською мовою: кінь за воротами коштує… – Куди ж їхати – те? – А яке в нас сьогодні число? Двадцять сьоме квітня… Так? А через три дні що в нас буде? Не догадуєтеся? – Перше травня буде… але із цього ще нічого не треба. – Ах, боже мій, так де ж це ви живете? На місяці, імовірно… Все місто чекає цього першого травня, як христова дня, а ви от отут сидите так мух ловите. Говорю: одягайтеся, а потім на коня й у дорогу… – На заявку? – Нарешті – Те догадалися… Говорите спасибі, що заїхав. Іншого такого випадку й не дочекатися. – А далеко їхати? – Ну, верст сто із хвостиком буде… на Причинку покотимо, так!.. Мабуть, чули вуж про таку річку? Так, золото руками бери… Турфов усього пів – аршина розкривати. Говорю: богачество!..На підтвердження своїх слів Флегонт Флегонтович зробив своєю короткою рукою такий жест, якої капельмейстери закінчують п’єсу. Непрямою причиною енергійної жестикуляції Флегонта Флегонтовича було й те, що він носив на обох руках кілька гарних перснів. Мені давно хотілося побувати на копальневій заявці, а справжній випадок був тим цікавіше, що заявка повинна була відбутися в тільки що відведеної казенної Пятачковой дачі, про яку давно ходили слухи, як про золотий день. Зокрема, про річку Причинке йшла голосна поголоска, і туди прагнули десятки добутливих промисловців, як у свого роду Ельдорадо. – До речі, захопите із собою рушниця – відмінна тяга, – попереджав мене Флегонт Флегонтович, розкурюючи дешевеньку сигарку. – Суцільний ліс на шістдесят верст. Лосів сила – силенна… Одним словом, прокотимося собі на втіху, а особисто мені ви можете придатися як свідок на випадок суперечки за заявкою.Мої збори були нетривалі, благо кінь стояв у воріт, а щодо провізії Флегонт Флегонтович затурбувався заздалегідь. Залишалося захопити кожана, на випадок дощу, так рушниця. – А як погода, Флегонт Флегонтович? – запитав я, набиваючи похідну сумку цигарками. – Якнайкраще: тихо і ясно по барометрі… Може, утренничек прихопить, ну, так це дрібниці. А які тепер ночі в лісі – розкіш! Нам адже прийде ночувати там, на Причинке – Те… Мабуть, шубу візьміть, якщо боїтеся простудитися, а наша справа звичне. Зовсім у лісі – те здичавієш, і якось навіть нудно робиться, коли з тиждень доводиться проговоритися в місті. Уже цей мені ваше місто…У воріт нас чекала пари гнідих "киргизів", закладених у коробку. Кучері Вахромей сидів на козлах у широкому татарському азяме й у триповому картузі. Це був старий слуга Флегонта Флегонтовича і його незмінний супутник. На вид Вахромею можна було дати років п’ятдесят: згорблений, худий, із чорної, як у жука, головою. Особа була жовто – бронзове, косо поставлені очі, волосся – воронова крила; словом, він був вилупком у слов’янській родині. Про таких чорних вилупків говорять, що їх "цигани втратили". По характері Вахромей належав до самих мовчазних, зосереджених натур, які ціле століття бог знає що думають собі під ніс. – Эх, хоробро прокотимося, – проговорив Флегонт Флегонтович, грузно влазячи в коробку. – Геть погодье – те яке коштує…Дійсно, день був світлий і сонячний, з весняним холодком у повітрі. Наша коробка жваво покотилася по широкій міській вулиці до Шарташскому озера. Миготіли нові будівлі на кожному кроці, і все на купецьку руку. – Геть як у нас золото – те піднімає людей, – проговорив Флегонт Флегонтович зі смутною ноткою в голосі. – Із б

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>