Поєднання громадських та інтимних моментів у ліриці О. Олеся (‘Чари ночі’, ‘З журбою радість обнялась…’) (2 варіант)

Вже одна з перших збірок “З журбою радість обнялась…” принесла визнання О. Олесю завдяки життєрадісним акордам особистої й громадянської лірики. Хоча й з боку деяких критиків звучали закиди, що в його ранніх творах “бракує широкого різностороннього світогляду і філософічної глибини”, на мій погляд, ці докори не зовсім виправдані. Є глибина щирого людського серця, є глибина почуттів, які нікого з читачів не залишають байдужими.

Здоровий дух сильної людини прагне життя попри всі негаразди, попри страждання і горе — живий оптимізм безсмертних рядків О. Олеся збадьорює, відроджує до активного життя у найскладніші моменти.

Роздуми про вічність українського поета нагадують своїм оптимізмом творчість східного поета і філософа Омара Хайяма. Єднає їх гостре відчуття невідворотності плину часу. Те, що було колись, поступово забувається, те, що буде у майбутньому, невідомо.

Для життя людині відведена лише одна мить, проте для смерті — ціла вічність. Отже:

Лови летючу мить життя,

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В роскошах кохайся.

Не слід прочитувати ці рядки буквально, бо для українського оптиміста Олеся найголовнішою розкішшю була розкіш рідної природи. Ніч обіймає усю землю своїми палкими руками, а земля тремтить в цих солодких обіймах.

Поет оживлює природу і веде з нею розмову. Тільки вічна природа, здається, може розуміти той страх, який охоплює душу перед прірвою невідомої вічності. Соловейко співає і б’є своїми піснями у груди, примушує отямитись, забути про буденні проблеми. Ти зараз кохаєш, насолоджуйся цією миттю, бо вона ніколи не вернеться, залишаться лише спогади: “Цілуй, цілуй, цілуй її, — знов молодість не буде”.

Весна іде вам назустріч, розкриває свої обійми. Весна відроджує життя, так само як і кохання народжує життя. Тож не губись, лови летючу мить щастя.

Цей рефрен починає і завершує поезію, що складає дивне враження: все, що містилося між цими рядками, було неповторною миттю. Це думка-спалах, яка виникла і тут же згасла. Летюча мить щастя, насолоди…

Такими ж оптимістичними мотивами сповнена й інша поезія збірки “З журбою радість обнялась”.

Поєднуючи антонімічні слова, Олесь досягає оригінального ефекту. Його ліричний герой перебуває у якомусь дивному стані, коли життєві труднощі вкрай виснажили його фізичні та духовні сили, проте сила волі не дає скотитися у прірву відчаю. Ефект полягає в тому, що поет передає лише один миттєвий порух душі — невпевненість:

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

Стрижень всієї збірки утворює рятівна думка — навіть у найтрагічніший момент не можна здаватися… Виходу немає? Ні, він є. Важко, неймовірно, але треба йти далі, бо життя — це мить. А вигляне сонце, засяє над світом — і ти усміхнешся крізь смуток

Такою ж була і позиція Олеся – громадянина. У віршах раз у раз виринає віра в те, що негода пройде, “і вільний льот народні крила направлять весело до нас”.

Треба боротися до кінця для того, щоб побачити свою перемогу:

/ ти, моя квітко, тим квітам подібна…

Глянь — прапори мають в народних руках,

І дзвони сміються, і волю вітають,

А ти, мов черниця, на цвинтар ідеш.

Ці вірші з’являються у революційні роки, тому й звучать у них тривога, невпевненість, бажання щастя — невід’ємні частини світовідчуття поета. Олександр Олесь висловлює велику надію на перетворення світу, та не тільки треба чекати, а своїми діями наближати світлий день весняного оновлення.

Зокрема це яскраво продемонстровано у поезії “Айстри”. Алегоричний образ айстр — то зневірені у своїх силах люди, що живуть у примарному світі; вони — великі мрійники, але пасивні й нерішучі.

Контраст у зображенні прекрасних картин весняного ранку й осіннього дощу ще раз підкреслює невідповідність між сподіваннями прогресивних інтелігентів на оновлення світу і жорстокою розправою влади з народним волевиявленням:

/ вгледіли айстри, що вколо — тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма, —

Схилились і вмерли… — і тут, як на сміх.

Засяяло сонце над трупами їх!..

Поет належав до тих талановитих митців, патріотів України, які воліли краще піти в еміграцію, ніж відчувати на собі залізну руку жорстокого режиму, який нищив культуру її народу. Це й врятувало О. Олеся від насильницької смерті, дало змогу бути самим собою, не пристосовуючись до облудливої дійсності. О. Олесь — це поет високої художньої проби, лицар духу, у серці якого горів палкий вогонь любові до своєї рідної землі та народу.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>