Природа в лірику Лермонтова – Лермонтов Михайло

Споглядаючи красу природи, людина переживає високі миті, особливо якщо він поет Мелодійна, образна й дивно барвиста поезія М. Ю. Лермонтова свіжа й цікава нам так само, як і його сучасникам. Її не старять століття, тому що вона – утвір генія

Природа в лірику Лермонтова уособлена, повна драматизму, вона “бере активну участь” у долі поета, відбиває його настрій, почуття, переживання. Мотиви самітності переважають над усіма іншими

На півночі дикому коштує самотньо

На голій вершині сосна

И дрімає, гойдаючись, і снігом сипучим

Одягнена, як трояндою, вона

Тільки природа може допомогти поетові примиритися з життям. Чуйно вслухуючись у навколишні звуки, Лермонтов уміє наповнити ними свою лірику, розцвітити її яскравими фарбами, що відбивають пишноту й гармонію в природі. Чому ж немає її в людських відносинах? Людям властиво все ускладнювати, не йти назустріч друг другові

Хмаринки небесні, вічні мандрівники!

Степом лазурною, ланцюгом жемчужною

Мчитеся ви, начебто, як я ж, вигнанці,

З милої півночі убік південну

У Лермонтова – особлива природа, у ній усе підлегло законам, які він спостерігає в житті. Його поезія багатозначна, і якщо автор пише про природу, те це обов’язково про людей. Тому що природа велична й прекрасна, а людина ніяк не може знайти спокій у божественно гарному краї – Росії

Біліє вітрило самотній

У тумані моря блакитному!..

Під ним струмінь світлішай лазурі,

Над ним промінь сонця золотий,

А він, заколотний, просить бури,

Начебто в бурах є спокій!

У пізній ліриці природа часто стає заспокійливою. Спокій і безтурботність природи сприймаються поетом як благо. Він утомився від життєвих бур, але частіше відкидає тишу – передвісницю могили. Взагалі теми природи й смерті в лірику Лермонтова тісно зв’язані, міняється лише саме відношення автора до свого можливого відходу. Часом він чекає його як рятування від земних борошн, від гірких страждань

Уж не чекаю від життя нічого я,

И не жаль мені минулого нітрохи;

Я шукаю волі й спокою!

Я б хотів забутися й заснути!

Але не тим холодним сном могили…

Я б бажав навіки так заснути,

Щоб у грудях дрімали життя сили,

Щоб, дихаючи, здіймали тихо груди

Природа у віршах Лермонтова часто схожа на прекрасний “божий сад”. Для поета тема природи й тема Росії нерозривно зв’язані. Він любується просторами й красою батьківщини, але називає свою любов “дивної”, вона не бездумна. Лермонтов бачить не тільки красу, але й злиденність Росії. Нічого змінити в навколишньому він не має сил, але от любити свій край з його достоїнствами й недоліками поет уміє й учить цьому нас

Люблю вітчизну я, але странною любов’ю!..

Але я люблю – за що, не знаю сам

Її степів холодне молчанье,

Її лісів безбережних колыханье,

Розливи рік її, подібні до морів

Приймаючи серцем біль і радість вітчизни, удивляючись у дрібні явища навколишнього світу, Лермонтов створює свій мир, гармонічний і справедливий

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>