Притча про волю й страждання людини (по творах Анатолія Кіма) – Кім Анатолій

У підставі всякої антиутопії перебуває завжди ідея добра й порятунку людства. Однак у процесі втілення в життя даної мети відбувається видозміна: ціль віддалена, а “дорога в пекло вимощена…” Будь – яка антиутопія незмінно идеологична й соціальна

В “традиційних” антиутопіях постійно описувалося поліпшене майбутнє суспільство, з пануючим у ньому геометричним порядком, доцільністю, однак у нього відібрана воля. У сучасній антиутопії дійсність представляється хаотичної, всі зв’язки – соціальні, економічні, моральні – зруйнованими. Ніякого життєстверджуючого виходу з подібної ситуації письменники не передають. Якщо в колишніх антиутопіях формою звільнення особистості міг бути індивідуальний бунт, то тепер хаос настільки придушує, що бунт просто безглуздий там, де бунтують всі й по різних міркуваннях. Можна сказати, що антиутопія – форма “попереджуючої” прози, головний мотив якої – соціальний. Тут можуть виражатися й філософські, і буттєві проблеми людського життя. Метафора часто дає сильне посилання для вираження філософської думки

Роман Анатолія Кіма ” Батько – Ліс” піднімає етичні й філософські проблеми буття людей XX століття. Не випадково автор визначає жанр добутку як ” роман – притчу”. У притчі відсутня описовість, персонажі не мають не тільки зовнішніх рис, але й характеру. Висновки притчі завжди однозначні. Роман ” Батько – Ліс” – свого роду історія життя в XX столітті трьох поколінь стародавнього роду Тураевых – діда, сина й онука. У цьому роді з’єдналася дворянська й селянська кров, що дозволяє йому представляти російський народ. Рід Тураевых увібрав у себе страждання й борошна народу, що випали за все століття на його частку: голод кінця 20 – х, “лишенство”, жахи фронту й концтаборів, як радянського, так і німецького

Думка про страждання й волю людини – головна філософська думка роману. Кожне із трьох поколінь Тураевых по – своєму розуміє волю, по – своєму ставиться до страждання. Микола Миколайович – старший з роду, офіцер – ветеринар, людина чесний, добрий. У молодості він вирішив звільнитися від суспільства, тому що воно, “з його твердими зобов’язаннями, забобонами й різними правилами, як шляхетними, так і підлими”, заважало осягти натуральну волю, як йому здавалося, повну й необмежену

З юності Микола Миколайович не любив високих слів, що затемнюють щирий зміст. Він погано вписувався в середовище студентської молоді кінця XIX століття з її мріяннями про суспільну користь, про благо народу

Революція для нього – не кращий спосіб перетворень, він віддає перевагу еволюційному ходу історії. “…Суспільство є збори таких, як ми, окремих індивідів, і якщо кожний з нас принесе своєю працею користь собі, те тим самим він принесе користь і суспільству. Це природний хід, добродії, що відповідає природної закономірності”.

Микола Миколайович представляв, що воля може реалізуватися тільки в самоті, в ізоляції від суспільної суєти. У густому лісі він вишиковує собі будинок. “Колин Будинок” називає його дружина Онисія – міцна селянська баба, що стала господаркою в цьому будинку. Микола Миколайович намагається на власному досвіді розібратися, що ж таке воля. У самітності, відрізаності від іншого миру він побачив розкріпачення, але не волю

Образ опіку душі проходить через весь роман. Він виникає у свідомості й відчуттях Гліба Тураева. Але це генетично передане почуття, породжене фізичними борошнами, випробуваними батьком, щиросердечною тугою діда. Опік – це скорбота “по навіки втраченому минулому”, жах від реалій цього минулого

З одного боку, герої роману випробовують самітність. З іншого боку – їхня свідомість перетікає. Так, думка, що народжується у свідомості діда, передається онукові. Гліб втілюється в батька, а батько продовжує мислити в сині, тобто вони становлять щось єдине, загальне. “Микола Тураев в одну мінуту втратився як самостійна духовна одиниця, немов би миттєво загинув, тому що його син Степан бачив поруч із собою на узбіччі брудної дороги розтоптаної людини зі страшною, перекрученою особою, а син Степана, Гліб, через це ж втратив усяке бажання жити…”

Всі долі в романі зв’язані й переплетені один з одним і в просторі, і в часі. Різні часи замикаються, образуя не вектор, лінійно ведучий з минулого в майбутнє, а якусь пульсуючу крапку, у якій зливається минуле діда, сьогодення батька, онука. У просторі Лісу й Будинку одночасно розвертаються долі різних персонажів, що існували в різний час, раніше померлих і втілилися в інші життя або в дерева. Автор поєднує духовні мири всіх своїх персонажів, розділених десятиліттями, століттями й сотнями кілометрів, становить самі неймовірні комбінації доль

Анатолій Кім показує, що долі окремих людей зв’язуються в безперервний ланцюг страждань усього Людства. Микола Миколайович заперечує прогрес, тому що бачить у ньому тільки пошуки шляхів взаимоистребления. “Мир людський загруз, обслуговуючи свій звіриний початок. Велич наших грандіозних злодіянь ніяк не порівнянно з жорстокістю самих лютих хижаків. А вся сила й геній розуму перетворюються в силу нашого самознищення й у геній нескоримого зла, катівства й туги. Називається все це прогресом”.

Язичество в романі найтіснішим образом переплітається з буддизмом. На основі подань про переселення душ буддизм затверджує, що живі істоти здатні перевтілюватися. Анатолій Кім, з’єднуючи язичество й буддизм, перевтілює людей у дерева. Символом Будинку Тураевых служить роздвоєна вилорогая сосна, про походження якої в текст роману уплетена мікроновела. Дерево суму – липа – втілює в собі душу тої дівчини – фельдшерки, що самовільно пішла з життя, і “незбагненний сум, страшность була в тім”. У молодому дубку відродилася душа Гришки, забитого за злодійство сільськими мужиками: “… душу Гришкина все людське минуле забула, і в шелесті дубового листя не було ніяких відзвуків колишніх страстей і слідів несповідимих мучень”.

Відзвуки буддистской філософії з її уравниванием всіх людей у стражданні утворять центр концепції волі молодого Миколи Тураева. Якщо язичество й буддизм проявляються в знаках – символах роману, які й утворять його атмосферу, то християнство виступає у вигляді сентенцій або авторських трактувань євангельських сюжетів. Так, Кім описує зустріч воскреслого Христа з подорожуючими в Эммаус і епізод переломлення хліба. Письменник пропонує розуміти Піднесення як розбіжність людського й божественного

Неповторне місце в системі образотворчих засобів роману має фігура Залізного Змія, що виникає під час воєн, що годується залізом, зробленим людьми для знищення один одного. Вихідний від народної казки образ Змія все – таки виглядає неорганічним і ненатуральним у поетичному середовищі добутку. Символіка його надто відкрита й однозначна, і це, безсумнівно, розтрощує недосказанность і загадковість оповідання

Роман А. Кіма ” Батько – Ліс” не розкриває й не пропонує читачеві своєї завершеної філософської теорії волі. Це добуток літературне, а аж ніяк не філософське. Однак добуток ставить перед нами проблеми й пробує запропонувати власні версії рішень

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>