Рання романтична творчість Максима Гіркого – Горький Максим

Час написання ранніх романтичних розповідей Горького – початок 90 – х років XIX століття, час важке й невизначене. Із граничною реалістичною правдивістю зображують цей період у своїх творах Чехов і Бунін, старші сучасники Горького. Сам же Горький заявляє про необхідність пошуків нових шляхів у Літературі. У листі Пятницкому від 25 липня 1900 року він пише: «Завдання літератури – запам’ятовувати у фарбах, у словах, у звуках, у формах те, що є в людині найкращого, гарного, чесного, шляхетного. Зокрема, моє завдання – будити в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він у житті – найкраще, саме святе й що крім нього – немає нічого вартої уваги. Мир – плід його творчості, бог – частка його розуму й серця…» Письменник розуміє, що в реальному сучасному житті людин пригноблений і безправний, а тому говорить: «Прийшов час романтичного…»

Дійсно, у ранніх розповідях Горького переважають риси романтизму. Насамперед тому, що в них розглядається романтична проблема протиборства сильної людини (Данко, Ларра, Сокіл) з навколишнім його миром, а також проблема людини як особистості взагалі. Дія розповідей і легенд перенесено у фантастичні для реального життя умови («Він стояв між безмежним степом і нескінченним морем»). Мир добутків різко розмежований на світло й тьму, причому ці розходження важливі при оцінці персонажів: після Ларры залишається тінь, після Данко – іскри

Горький успішно використовує елементи фольклору. Він одушевляє природу («Імла осінньої ночі здригалася й лякливо озиралася, відкриваючи степ і море…»). Людина й природа часто ототожнюються й навіть можуть розмовляти (розмову Рагима із хвилею). Тварини й птахи, що діють у розповідях, стають символами (Уж і Сокіл). Використання ж жанру легенди дозволяє письменникові найбільше чітко виразити свої думки й ідеї в алегоричній формі

Однак Горький прагне наблизити проблеми, що піднімаються в розповідях, до життя. Дійсно, проблема гордої людини, сильної людини не раз розроблялася в Російській літературі, досить згадати хоча б твору Пушкіна й Достоєвського. Для раннього Горького ця тема особливо актуальна у зв’язку із проблемою людини взагалі.

Письменник аналізує два типи людей:

«Людина – це звучить гордо!» і «Людина – раб речей».

Горький явно віддає перевагу людям, не пов’язаним із зовнішнім миром. Його улюблені герої – це цигани, злиденні, злодії. Зокрема, письменник подібним чином виражає своє відношення до існуючих суспільних норм. Не можна сказати, що він ідеалізує злодіїв, але той же Челкаш із погляду моральних якостей коштує несоизмеримо вище селянина. Причому в цьому питанні Горький явно полемізує з Толстим. Людина, одержима мрією, Людина з великої букви набагато цікавіше для письменника. Центральна фігура ранньої романтичної творчості Горького виведена в поемі «Людин». Людина покликана освітити увесь світ, розплутати вузли всіх оман, він «трагічно прекрасний». Так само зображений і Данко: «Іду, щоб згоріти як можна яскравіше й глибше освітити тьму життя. І загибель для мене – моя нагорода». Поняття «люди» і «людина» у Горького прямо протиставляються: «Хочу, щоб кожний з людей був «Людиною»!»

Принциповий для Горького й питання про волю людини. Тема вільної людини – головна тема його першої розповіді «Макар Чудра», а також багатьох інших добутків, у тому числі «Пісні про Сокола». Поняття «воля» для письменника пов’язане з поняттями «правда» і «подвиг». Якщо в розповіді «Макар Чудра» Горького цікавить воля «від чого – небудь», то в «Бабі Изергиль» – воля «в ім’я». Ларра – син орла й жінки – недостатньо людин, щоб бути з людьми, але й недостатньо орел, щоб обійтися без людей. Його несвобода – у його себелюбності, і тому він покараний самітністю й безсмертям, а після нього залишається тільки тінь. Данко ж, навпроти, виявляється більше вільною людиною, тому що він вільний від самого себе й живе заради інших. Учинок Данко можна назвати подвигом, тому що подвиг для Горького – це вищий ступінь волі від любові до себе. Що ж стосується правди, то письменник показує, що, на жаль, статична правда Дятла, як правило, перемагає романтичну, манливу в дорогу правду Чижа

Горький не випадково вводить в оповідання образи оповідачів. Вони носії й виразники народної правди, тому розповіді часто називаються їхніми іменами. Крім того, у письменника з’являється можливість зрівняти реальне життя з миром легенд. Баба Изергиль, розповідь про життя якої займає центральне композиційне місце в повісті, пережила в молодості й долю Ларры, і долю Данко. Чи не це краще свідчення того, що в житті кожної людини є місце й для індивідуалізму, і для подвигу?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>