Рецензія на повість Василя Быкова “Кар’єр” – Биків Василь

В. В. Биків у журналі “Дружба народів” опублікував свою повість за назвою “Кар’єр”. Ця повість, як і практично всього його добутку, про війну, про багатостраждальну землю Білорусії, про трагічні випробування, які витримують або не витримують люди, оказавшиеся в ситуації, де можливість вибору обмежена катастрофою або відступництвом, рівносильним зраді

1941 рік. Літо й осінь. Перші тижні й місяці важкої війни, що обернулися для армії, що бореться, і для населення західних районів країни тяжкої, такий несподіваної й до кінця не з’ясовним лихом. Маленьке пристанційне селище, накритий безпросвітним пологом фашистської окупації, перші масові “акції” проти беззахисних, розгублених мирних жителів і перші, ще не дуже вмілі кроки опору загарбникам, кожний з яких оплачується кров’ю. І, нарешті, погляд на те, що колись відбулося в цих краях з нашого “мирного далека”, погляд, що впирається, зрештою, в обеліск зі скорботним списком загиблих і в обрив кар’єру, де колись розстрілювали підпільників…

Якщо от так оголити канву повести “Кар’єр”, те може спочатку здатися, що все це пізнавано й, насамперед, по попередніх добутках білоруського письменника. Але чим більше вчитуєшся в сторінки повести, тим більше відчуваєш її новизну, принципову значимість для В. Быкова, її міцні внутрішні зв’язки з новими добутками про наші дні Ч. Айтматова, В. Астафьева, В. Белова й В. Распутіна. Та й у самого Быкова сучасність ніколи раніше так владно не уривалася в оповідання про минуле, ніколи розповіді про наші дні не приділялося стільки місця в традиційному для письменника військовому сюжеті

И справа не тільки в композиції повести. Саме сучасність стає тут тією моральною крапкою відліку, від якої люди, що пережили військове лихоліття, удивляються у своє й чуже минуле, судять і себе й тих, хто залишився в цьому минулому назавжди.

А що ж шукає в старому кар’єрі цей літній уже людина, удівець і пенсіонер, неголосно, але, як видно, що гідно прожив життя? Може, їм рухає лише ностальгія по збіглій молодості? У повісті В. Быкова є й цей мотив. Вся вона пронизана щемливим почуттям пам’яті, що вислизає, про такий, здавалося б, недавньої, але й такий далекої від поточних справ і подій збіглого життя. Сорок років! Для історії строк невеликий. А для людей?

Дуже маленька деталь на початку повести сповнена глибокого змісту. Мінялася назва вулиці, мінялися хазяї будинку, тепер зовсім занедбаного, умираючого, а колись, що дав притулок, пораненому Агєєву. І от уже тільки зовсім “глибокий старий у потоптаних валянках на худих ногах”, “постійно перебуває у владі старечих дум”, може хоч щось сказати про Варвару Барановської, що передала тоді молоденькому командирові Червоної Армії найдорожче, що в неї було, – не просто документи, пам’ять про свого загиблого сина…

Мабуть, уперше не тільки у В. Быкова, але й у всій нашій військовій прозі так уповільнено докладно й впечатляюще розказано про операцію, проведеної без якого – небудь знеболювання в екстремальних умовах, про пекельний біль, що обрушується на людину, коли в нього, попередньо зробивши розріз, витягають осколок, що застряг зовсім поруч зі стегновою кісткою. І як бояться солдати поранення в живіт, що прирікає людину на майже вірну й болісну смерть. І те почуття повної спустошеності, що охоплює людини перед стратою, коли всі вже изболелось і отболело й тримається лише свідомість, що “все життя прожите без залишку й прожита не так, як хотілося, – безладно, не в ладах із совістю, з помилками й невдачами”.

Можливо, що автор “Кар’єру” у цьому випадку не ставив собі мети прямої художньої полеміки, але перед нами ще один принциповий погляд цих рвучких юнаків сорок першого з їхньою нетерплячістю й максималізмом вимог до себе й іншим, з розпачливою хоробрістю вступающих у сутичку з ворогом і майже що неминуче гинуть у перші ж зіткненнях

Як же розібратися Агєєву у своїх життєвих труднощах? Такій твердій людині, у своїх переконаннях що намагається бути абсолютно чесним перед самим собою, парубкові з досить обмеженими знаннями й кругозором? Ще більш складним виявилося питання про історію Білорусії, про народні традиції, про що з Агєєвим уперше заговорив Ковешко. І якось зненацька відкрилося, що про одне й те саме майже тими ж словами міг говорити щирий патріот – батько Марії й прибулий разом з фашистами агент СД.

Довіра. Необхідна в тих умовах сторожкість. Пряма підозрілість. Людська участь. Байдужість і бездушшя. Все виростає в проблеми, над якими раніше Агєєв якось не замислювався, а от війна поставила їх перед ним обнаженно. Так само й питання про співвідношення мети й засобів, що ведуть до її здійснення в умовах, де кожний крок може бути оплачений занадто дорогою ціною. Не можна сказати, що Агєєв розраховує ці кроки й при цьому ховається свідомо за чьюто спину. Він упертий і здатний до безкомпромісної оцінки мотивів своїх учинків. Але все – таки: який же кінцевий результат? І все, що відбувається потім: його стійкість на допиті, його холодне презренье до поліцаїв, Ковешко й німецькому офіцерові, що прийшов поговорити з дивним російським офіцером, – не може скасувати в ньому самому почуття провини, відчува_ гостро навіть у момент страти

Далі мова йде про те, що повість В. Быкова побудована так, що сцени із сьогоднішнього життя, переплітаючись зі сценами військовими, займають у ній, мабуть, не менше місце. І нехай обмежений кругозір пристарілого Агєєва, все – таки йому з досвідом прожитого життя багато чого видать.

Рахунок, прийнятий беззастережно людиною чесним, важко, але гідно прожила всю відпущену йому життя. І хоча прибулі на кар’єр бульдозери залишають йому крихітну надію на те, що Марію, може бути, минула їхня загальна доля, розкопка власної пам’яті й совістіі, що Агєєв вела, працюючи два довгих літніх місяці в кар’єрі, нарешті, закінчений

На мій погляд, фінал повести не є песимістичним. Саме тому, що він пронизаний вірою автора в кращі якості людини, і саме цю віру нам необхідно нести із собою зі століття ввек.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>