Рецензія на прочитану книгу. Джек Лондон «Морський вовк» – Лондон Джек

Один з останніх добутків, що я прочитав у вільне від занять час, був роман великого американського письменника Джека Лондона «Морський вовк». Раніше я вже був знаком з багатьма добутками цього автора. Мною були прочитані такі його романи, як «Заклик предків», «Біле ікло», «Смок Білями», а також велика кількість розповідей

Зараз, як мені здається, без Джека Лондона неможливо уявити собі літературу нашого сторіччя, а виходить, він сказав у Літературі своє слово, над яким час виявився не владно. І це слово було почуто й сучасниками, і нащадками

Як я пізніше довідався, Джек Лондон уважав себе соціалістом, але його позицію ніхто не назвав би послідовної. Він не уявляв собі всієї складності процесів, що розгортаються в суспільному житті. І поруч із книгами Маркса на його столі лежали твору Ницше, які він проковтував залпом, заворожений барвистими, романтичними пасажами, у яких німецький мислитель прославляв «бунтаря по природі», що кидає виклик в’ялому, анемічному, «плебейському» миру, де всевладний «стадний інстинкт юрби».

Але клондайкские враження Джека Лондона, адже письменник більшу частину свого життя провело на Алясці, не могли не розташувати його до такої філософії, і він марне намагався примирити її з фундаментальними положеннями наукового соціалізму

Сліди цієї внутрішньої боротьби виразні в багатьох творах Джека Лондона, включаючи й один з його кращих романів «Морський вовк», написаний в 1904 році. У цьому добутку розповідається про молоду інтелігентну людину Хэмфри Ван – Вейдене, що після аварії корабля, щоб добратися до материка, був змушений плисти на іншому кораблі в оточенні невихованого й вульгарного екіпажа

Я думаю, що Джек Лондон вклав у цю книгу всю свою любов до морської стихії. Його пейзажі вражають читача майстерністю їхнього опису, а також правдивістю й пишнотою: «…а тим часом шхуна «Примара», погойдуючись, поринаючи, піднімаючись на водяні вали, що рухаються, і скачуючись у вируючі прірви, прокладала собі шлях усе далі й далі – до самого серця Тихого океану. Я чув, як над морем бушує вітер. Його приглушене виття долітало й сюди».

Мені здається, що «Морський вовк» – роман дуже незвичайний, і незвичайність ця полягає в тім, що тут майже немає діалогів, а замість них автор через міркування героїв показує читачеві, які думки, переживання й «спори» живуть у їхніх душах: «Я придивлявся до людей, тим, що зібралися на палубі, – їх було двадцять чоловік. Моя цікавість була пробачно, тому що мені стояло, очевидно, не один тиждень, а бути може, і не один місяць провести разом із цими людьми в цьому малюсінькому плавучому мирке».

И хоча головним героєм роману є Хэмфри Ван – Вейден, я думаю, що більша увага автор тут приділяє іншому персонажу – капітанові шхуни «Примара». Вовк Ларсен – характер надзвичайно складний, по – своєму сильний і цільний, і такий персонаж личив драмі, а не сатиричному шаржу: «Біля люка расхаживал взад і вперед, сердито жуючи сигару, та сама людина, випадковому погляду якого я був зобов’язаний своїм порятунком

Ростом він був, імовірно, п’яти футів і десяти дюймів, бути може, десяти з половиною, але не це кидалося мені насамперед в очі, – я відразу відчув його силу. Це була людина атлетичного додавання, із широкими плечима й грудьми, але я не назвав би його великоваговим. У ньому була якась жилава, пружна сила, і вона надавала цій величезній людині деяка подібність із горилою…»

Роман, я думаю, був початий блискуче. Але він «зламався» десь у середині. Ледь оповідач, Хэмфри Ван – Вейден, утік з «Примари», пустившись у шлюпці разом з поетесою Мод у ризиковане плавання, що завершилося на незаселеному острові, почалася дія зовсім іншої книги – робінзонади закоханих, яким «і рай у курені». Джеку Лондону не змінило майстерність: морські пейзажі були всі так само чудові, пригодницька інтрига розгорталася як і раніше стрімко. Однак зник головне – філософський двобій, що Лондон вустами оповідача вів з Ларсеном на початку роману

Як я довідався, за кілька днів до смерті Джек Лондон заніс у блокнот: «Морський вовк» розвінчує ницшеанскую філософію, а цього не помітили навіть соціалісти». Творчо письменник ще не був готовий вивести на сцену героя – соціаліста, Ларсену протистояв у романі ліберально настроєний інтелігент Ван – Вейден, і капітан «Примари» не раз і не два спростовував його умоглядні аргументи жорстокими істинами, почерпнутими із практичного життя,

И все – таки мені здалося, що ніколи ще Лондону не вдавалося «виліпити» настільки яскравий і непростий характер, як характер Ларсена в цій книзі: «Він міцно стояв на ногах, ступав твердо й упевнено. Усе було повно рішучості й здавалося проявом надлишкової, що б’є через край сили. Але ця зовнішня сила здавалася лише відгомоном іншої, ще більш грізної сили, що причаїлася й дрімала в ньому, але могла в будь – яку мить пробудитися подібно люті лева».

Всією будовою своєї філософії й всіх своїх учинків Ларсен намагається зруйнувати той ореол святості й недоторканності, яким у свідомості «прекраснодушних» інтелігентів начебто Хэмфри увінчане поняття «людське життя». З його погляду, «життя – це просто торжествуюче свинство», і Ларсен уміє знаходити аргументи в підтримку своєї ідеї

Сила цих аргументів у тім, що поняття «життя» для Ларсена володіє не відверненим, а реальним, практичним змістом. Життя – це виснажлива боротьба за шматок хліба, безробіття, нетрі й безправ’я

Ларсен ототожнює поняття «життя» з поняттям «буржуазна цивілізація», і після цього йому не так вуж важко довести її порочність. Аргументовано сперечатися з «вовком» могла би тільки людина, що розуміє «природу» суспільних відносин. У Хэмфри цього ні, і він змушений у всіх суперечках повторювати те саме: «…цінність життя в ній самої, і вона не терпить насильства над собою». Аргумент, звичайно, безперечний, але, незважаючи на це, Хэмфри непросто відбивати всі нові й нові доводи Ларсена, і він з жахом зауважує, що така вбивча логіка здатна поневолити і його.

Варварські порядки, заведені Ларсеном на шхуні, його жорстоке знущання над матросами, його безкрайній цинізм, за яких, я думаю, ховаються болісно пережита їм духовна спустошеність і самітність, – все це логічні наслідки исповедуемой капітаном «Примари» філософії «уседозволеності». Мені здається, що Вовк Ларсен – трагічний герой, тому що сама ця філософія з’явилася багато в чому природним результатом його зламаного життя. І, незважаючи на всі варварські вчинки, зроблені цією людиною, мені щиро жаль його самого і його загублене життя

У цілому ця книга зробила на мене величезне емоційне враження. Особливо надовго «залишиться» у моїй пам’яті капітан шхуни «Примара» – Вовк Ларсен. Я був просто уражений поводженням цього героя, що, незважаючи на всі перешкоди, залишився вірний своїм переконанням

Взагалі роман «Морський вовк» добуток дуже непросте. Тільки лише після прочитання всієї книги я зрозумів, що автор тут торкається величезної кількості «вічних» проблем і споровши. Я думаю, що Джек Лондон був віднесений до класиків для юнацтва занадто поспішно. Він набагато складніше – художній талант письменника був без перебільшення щедрим, допомагаючи йому піднятися над всією епохою й ступнути до читача сьогоднішнього дня

Учити справедливості й стійкості у випробуваннях – одне зі шляхетних завдань мистецтва. Цьому завданню й служили книги Джека Лондона, і в кожному, хто їх читав, залишається відблиск їх світла

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>