Рідне слово Пришвіна – Пришвін Михайло

М. М. Пришвін залишив нам у спадщину масу розповідей, повістей, нарисів про природу. Поглядом письменника, людини з відкритою й гордою душею, об’єднані всі ці добутки. У казці – були М. М. Пришвіна “Комора сонця” яскраво сформульована любов автора до природи й людини

Початок цього добутку походить на казку: “В одному селі, біля Блудова болота, у районі міста Переяславль – Залесского, осиротіли двоє дітей”. З найперших рядків ми входимо в чарівний мир, де все живе взаємозалежно. Перед нами Настя й Митраша. “Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки”. Митраша був маленький, але щільний, “мужичок у мішечку”, посміхаючись, називали його між собою вчителі вшколе.

Селянське господарство дісталося дітям після смерті батька й матері: це хата пятистенная, корова Світанок, телушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами: “з лозинкою в руці виганяла вона своя улюблена череда, растопляла пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі”. На Митраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. “Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи”. Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих

От якось раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. “Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени”. Хлопці знають, що є таке місце, називається воно палестинка, – вона “вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини”.

Зібравшись піти в ліс, беруть вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Митраша взяв сокиру, двоствольну “тулку”, сумку з компасом. Навіщо ж йому компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. “Мужичок у мішечку” добре пам’ятає батьківські слова: “У лісі ця стрілка тобі доголи матері:…небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання – помилишся, заблудишся…”.

Діти не знають, що їм має бути зштовхнутися із природною стихією й навіч побачити Блудово болото. От, пройшовши полпути, Настя й Митраша сіли відпочити. “Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги”. Про Блудовом болото ходила легенда, що “років двісті тому назад вітер – сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю…” З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Блудово болото, немов живі істоти… От діти відпочили й вирішили йти далі.

Але не отут – те була! “Досить широка болотна стежка розходилася вилкою”. Що робити? Митраша пішов по слабенькій стежці, а Настенька – по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. “Серед звуків стогону, рычанья, бурчання, виючи в цей ранок у дерев іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина”. Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища: “Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив”.

Казка – Минуле М. М. Пришвіна, як і годиться казці, закінчується добре. Митраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. У боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка. Ну а Настя, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, “ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках”.

Голодний Митраша й утомлена Настя зустрілися вже надвечір. Вони продовжили свій шлях разом, як уже двісті років “живуть” на Блудовом болоті ялина й сосна

Краса природи, її богатый мир розкриваються в добутках П. Бажова, А. Кольцова, И. Тургенєва, И. Нікітіна, К. Паустовского. Якщо у творчості письменників XIX в. ми бачимо гармонію, що порули не, людини й природи, то у творчості М. Пришвіна вже з’являються тривожні ноти

Пришвін тривожить читача питаннями: навіщо живеш, що залишиш після себе? Щоб відповісти на ці питання, треба пройти разом з письменником довгий шлях моральних шукань, знайти “ключ до власної душі”. “Лісова капель” – книга про самітність, любов, стражданні, про безмірність болю, що накопичується в душі людини. Прозаїчні мініатюри, що ввійшли в цей збірник, незвичайно поетичні, наповнені влучними спостереженнями, точними описами природи. Читаючи їх, ми випробовуємо почуття замилування, бажання їх зберегти, зберегти, щоб кожний міг насолодитися й принадністю “неодягненої весни”, і дзенькотом “лісової капелі”, і зачаруванням “горіхових димків”.

Вершина поетичної творчості письменника – “Ока землі”. Розділена на три частини (“Дорога до друга”, “Роздуму”, “Дзеркало людини”), вона представляє зроблений утвір художньої, філософської й наукової думки Пришвіна. “Ока землі” – це шлях людини до “душ всіх і кожному окремо” через свій власний досвід життя

Багато чого нам відкривається в перший раз, багато чого виявляється дорог і співзвучним, оживають листи, що мовчали ніколи, і трави, і сам ліс, зі своїми папоротями й мохами, болотами й лісовими галявинами, зозулями й комарами. Художник, незвичайно щедро наділений даруванням і любов’ю до людей, стає радісним творцем загального життя. Будь – яка фраза, навіть усяке слово в Пришвіна, як у поезії, має більше значеннєве навантаження. Це така мудра поезія в прозі. У ній немає повчань, але є схоже, незайманий пристрасть до всьому, і до людини насамперед: ти голодний – я тебе нагодую, ти самотній – я тебе полюблюся

“Ніде у світі немає такої чудової мови, як росіянин, – писав Пришвін. – От візьми, наприклад, слово “батьківщина”. Скільки слів з тим же коренем: батьківщина, рід, родичі, рідний, джерело, джерельце, родинний, родинне увага…”.

Творчість Пришвіна – це як що знову народжується, заново почутий нами дзенькіт, що йде зараз усе ширше й вільніше. Слово Пришвіна лунає усе голосніше й оглушливіше.

Я думаю, що, читаючи Пришвіна, сучасна людина переживає, теплішає його серце, і відтає його заколотна душа. Твір Пришвіна надзвичайно сучасні, особливо в драматичні мінути нашого життя, на переломі епох і століть

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>