Розповідь Віктора Астафьева “Людочка” – Астафьев Віктор

Гуманізм Астафьева, його непримиренність до всякого зла і його світла любов і замилування красою Землі, що повинна піднімати душі людські, роблячи їх прекрасними, проявляється в кожному нього добутку

“Моральність є Правда”, – писав Василь Шукшин. Правда й моральність у Літературі невіддільні. Астафьев “по натурі своєї – мораліст і співак людяності”, у долях своїх героїв “виділяє етичні моменти, які зрозумілі всякому часу, і нинішньому, і завтрашньому” – відзначає критик А. Макаров

У вересневому номері журналу “Новий мир” за тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятий рік опублікований розповідь Астафьева “Людочка”. Він про молодь, але немає молодості в його героях. А є самотні, десь глибоко в собі страждаючі й хиткі по світлу зношені тіні, що кидають свої похмурі відчуття на вразливі душі читачів. Особливо вражає в героях Астафьева самітність

Моторошне й незмінне. Людочка намагається вирватися із цього почуття. Але вже перші рядки добутку, де героїня рівняється із млявою, примороженою травою, наводять на думку, що Людочка, як і ця трава, не здатна до життя. Вона їде з рідного дому, де залишаються чужі їй люди. І теж самотні. Мати давно звикла до пристрою свого життя. Вітчим Людочки ніяк не ставився до неї. “Жив він, жила вона в одному будинку й тільки”.

Дівчина чужа в рідному будинку. Чужа серед людей. Сьогодні всім ясно, що наше суспільство боляче. Але щоб його правильно лікувати, потрібний вірний діагноз. Над цим б’ються кращі розуми країни. Дуже точний діагноз однієї зі страшних хвороб, що вразили країну, поставив Астафьев. Головну трагедію героїні своєї розповіді “Людочка”, в образі якої відбилися як дві краплі води болю переважної більшості наших співвітчизників, він побачив у щиросердечній самітності. Розповідь легко вписується в літературний процес сучасності

Одна з головних особливостей таланта Віктора Петровича – уміння охопити проблеми, що хвилюють багатьох письменників: безгосподарність, падіння моральності, розпад села, ріст злочинності. Астафьев показує нам буденне, сіре, саме звичайне життя: будинок – робота – будинок. У цьому колі живе Гаврилівна, що втратила здоров’я в перукарні, її товарки, як належне приймаючі всі прикрості й удари долі

У цьому колі повинна бути й головна героїня розповіді Людочка. І вона, не пручаючись, повзе по цьому колу, і мрія – те в неї сама звичайна, як у всіх молоденьких дівчин: вийти заміж, навчитися працювати. Мова героїв Астафьева переконливим образом ілюструє це положення соціальної психології. “Покуль ти ученицею будеш – живи, але як майстром станеш, в общежитку ступай, бог дасть, і життя влаштуєш”, – наставляла Гаврилівна дівчину

Біографія головної героїні дається письменником на самому початку оповідання. “Людочка народилася в невеликому гаснучому селі” “слабенької, хворобливої й плаксивої”. За допомогою епітетів автор створює в читача відповідний психологічний настрой на розвиток основної сюжетної лінії. Епізоди один за іншим розкривають моральну суть людських відносин, поступово готовлячи нас до трагічної розв’язки. Цинізм, бездуховність – перший сюжетний шар розповіді. З ним щільно состыкован другий шар – екологічна катастрофа

Картини природи в добутку – не просто тло, на якому розгортається дія, вони мають важливе значення в структурі розповіді. У них полягає глибокий зміст, тому що у відношенні до природи, до землі розкривається духовний вигляд людини, проявляється його моральна сутність. Ми бачимо село, “задихається в дикоросте”, що прорвалася трубу центрального опалення, описану так натурально, що немов відчуваєш її “аромати”. Обоє ці символу допомагають ясніше, без прикрас бачити багато лих і реальні небезпеки. Це певна авторська позиція, це прагнення схвилювати читача, змусити його оглянутися навколо.

В. Астафьев, беззавітно люблячу людину, всім ходом свого оповідання доводить, як необхідна найгостріша боротьба з бездуховністю, пристосовництвом, як хробак, що зсередини підточують моральні підвалини суспільства, якому завжди було легко “оперувати” долями тисяч людей. Але не вистачало уваги до конкретних доль. Коли над Людочкой поглумився бандит, вона виявилася в цілковитій самітності. На вулиці за неї злякався заступитися проводир міської шпани, що спасував перед більше витонченим шахраєм

Відразу ж відхитнулася від її господарка квартири (своя сорочка ближче). Не до Людочкиной лиха виявилося й у рідному домі. Усюди головна героїня зіштовхувалася з байдужістю. Саме цього вона не змогла витримати – зрадництва близьких їй людей. Але відступництво виявилося раніше. У якийсь момент Людочка усвідомила, що вона сама причетна до цієї трагедії. Вона сама проявляла байдужість, покуда лихо не торкнулося її особисто.

Не випадково Людочка згадувала вітчима, тяжкою долею якого вона колись не цікавилася. Не зрячи згадався вмираючий у лікарні хлопець, весь біль і драму якого не хотіли розуміти живі. Їм, живим, не його біль, не його життя, їм свій жаль дорого, і вони хочуть, щоб скоріше скінчилися його борошна, для того щоб самим не мучитися. “Живі не хотіли приносити себе в жертву вмираючий. Сама Людочка тоді не усвідомлювала, що, зроби вона крок до умираючого, можливо, тоді свершилось би чудо: удвох вони зробилися б сильніше смерті, повстали б до життя, у ньому, майже померлому, виявився б такий могутній порив, що він смів би все на шляху до воскресіння”. Героїня виявилася від цього далека. І цілком природно, що, потрапивши в лихо, тепер уже вона не зустріла розуміння в інших. От що підвело дівчину до трагічного результату

Розповідь надзвичайно зворушлива, тому що читач почуває, як сам автор дивно турботливий і добросердий до цієї дівчини. У вуста Гаврилівни Астафьев вклав велику кількість афоризмів, стійких оборотів (“золотко моє”, “голубонька сизокрила”, “ластівка”, “касаточка”). Це використовується автором для характеристики господарки, емоційної оцінки її індивідуальних якостей. Герої Астафьева успадковують стиль і дух свого часу і їхня мова не просто говір, а “виразник всіх сил розумових і моральних”. “Погані” виписані зі смаком. Залишається тільки поаплодировать письменникові за чудове знання жаргону (“рвемо пазурі”, “кореши”, “відвали”, “паханий”).

Росіяни прислів’я, приказки й інші сталі словосполучення й вираження займають значне місце серед використовуваних письменником образотворчих засобів насамперед тому, що в них закладені більші виразні можливості: високий ступінь узагальненості, емоційність, експресивність. Автор передає нам своє світовідчування дивним по художній виразності, ємною, пластичною мовою. Стійкі обороти надають мові героїв жвавість, влучність, властиву народної мови (“втемяшилось у голову”, “гнути спину”, “працював як кінь”).

Багатий, колоритний, неповторний у своєму мелодійному звучанні мова Астафьева. Крім простих уособлень (таких, як “село задихнулося в дикоросте”, ” гумовий дух, щовипустив, крокодила Гену”) використовується безліч складних, повних епітетів і метафоров, що створюють окрему картину (“п’яно валандаючись, ходило вприсядку, поплясывало зношене серце”, “срібні заморські ґудзики отстреливались від фрака”). Тому добуток вийшов таким насиченим, яскравим, незабутнім

Письменник не зосереджує увагу лише на тіньових сторонах життя. У його розповіді присутній світлий початок, що, скрашуючи багато негод, виходить із серць трудівників, які не переводяться на Русі. Пригадується сцена косовиці, коли “Людочка й мати метали стіг”, а потім дівчина “у рідній ріці змивала із себе сінний пил і потерть” з тією радістю, що ведена лише людям, що всмак попрацювали”. Художній прийом контрасту, вдало застосований тут письменником, підкреслює духовну близькість людини із природою, що неможливо відчути в місті, погрязшем у темряві неуцтва, убогості й повній відсталості

Подивитеся навколо: розбрати, злість, гординя мучать і терзають нашу землю. “Якщо не ми, то хто прорве це замкнуте коло”. Тому особливо актуальні проблеми у світлі сьогоднішнього дня, підняті В. Астафьевым. Думаючи про Людочке, про її долю, про тій що розтліває, гнітючій обстановці, у якій живуть її ровесники і їх близькі, мимоволі хочеться викликнути: “Це гірше правди!” На це, і існує справжній, великий художник, що яскраво показав нам нашу мерзенність і заставивший нас оглянутися навколо й задуматися про те, як ми живемо

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>