Сатира у творчості Михайла Салтыкова’ Щедріна – Салтыков – Щедрін Михайло

Ім’я Салтыкова’Щедріна коштує в одному ряді з такими всесвітньо відомими сатириками, як Марко Твен, Франсуа Рабле, Джонатан Свифт і Эзоп. Сатирові завжди вважали «невдячним» жанром – державний режим ніколи не приймав їдку критику письменників. Народ намагалися відгородити від творчості таких діячів самими різними способами: забороняли книги до видання, засилали письменників. Але все було дарма. Цих людей знали, читали їхнього добутку й поважали за сміливість. Не став і виключенням і Михайло Євграфович Салтыков’Щедрін

Саме слово «сатира» означає «художній твір, гостро й нещадно обличающее негативні явища реальної дійсності». Для того щоб у Літературі країни виник напрямок сатири, необхідний певний рівень зрілості в осмисленні подій, що відбуваються. Крім того, письменникові треба мати тверді ідеали й колосальний запас життєлюбства й патріотизму

Михайло Євграфович не міг не зауважувати протиріч соціального ладу. Одержавши блискуче по тимі часам утворення, Салтыков’Щедрін став працювати в канцелярії військового відомства, що теж не могло не позначитися на відчутті несправедливості, що панує в суспільстві. Щиро хвилюючись за подальшу долю своєї батьківщини, молодий автор почав голосно висловлювати свою думку. Незважаючи на те що сприйняття письменником дійсності було вкрай трагічним, він увійшов у літературу як сатирик

Серед найбільш відомих добутків Салтыкова’Щедріна особливо слід зазначити «Історія одного міста», «Добродії Головлевы» і казки. У його творчості особливу роль грає мова Эзопа – алегорична мова. Його манера листа вражає своєю незвичайністю. Крім езопової мови, сюди входить сполучення фантастичного й реального, побутового й казкового. Саме це й створює в остаточному підсумку салтыковский гротеск

Три книги відбивають різну сатиричну спрямованість письменника. Так, наприклад, «Історія одного міста» викриває політичну недосконалість Росії, неграмотність її державних діячів і покірність, нерозумність самого народу. «Добродії Головлевы» став романом «суспільним», де автор показує духовне падіння героїв, що відбуває на тлі матеріального благополуччя. Тут не просто видна порочність суспільного лада, а сам дух людей має потребу в серйозному переосмисленні. Мені здається, що цей роман набагато страшнее, чим «Історія одного міста», тому що відносини між найближчими людьми виявляються як би гнилими, з яким’те підступом, користю. Так, Иудушка, самий улюблений син, в остаточному підсумку з легкістю віддає свою матір. Письменник поступово починає підходити до усвідомленню того, що всі пороки походять із глибини людської натури. Автор хоче показати, що зовнішні обставини лише своєрідний каталізатор для людини. При сприятливих умовах злість, порок розцвітаються

«Казки» Салтыкова’Щедріна з’явилися своєрідним підсумком творчості автора. Тут письменник показав як недоліки суспільства, так і вади самих людей, і їхній взаємозв’язок. Ще однією особливістю «Казок» є як би двостороння природа рис характеру людини. Так, чесність обертається дурістю («Самовідданий заєць»), а в той же час з’ясовується, що вовк твердий по своїй природі й нічого не може із цим поробити

Незважаючи на те що Салтыков’Щедрін уважається сатириком, його книги, на мій погляд, несуть у собі щирий трагізм. Тут письменник не просто висміює не подобаються йому риси суспільства, а щиро стурбований розмірами тих глупостей, які заважають жити людям у рідній країні. У такий спосіб автор намагається допомогти вирішити назрілі проблеми, показати людям, як безглуздо й смішно виглядають пороки (але ж найбільше людина боїться виглядати смішно й безглуздо). Сатира завжди була дуже діючим знаряддям у руках умілого письменника

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>