Що ми довідаємося в сцені фантастичної брехні Хлестакова про його реальне петербурзьке життя?

У третій дії комедії Н. В. Гоголя «Ревізор» читач зіштовхується з несподіваним і потужним потоком брехні, що виходить із вуст одного із центральних персонажів – Івана Олександровича Хлестакова. Не знаючи майже нічого про теперішню біографію заїжджого парубка, ми спочатку приймаємо його слова за чисту монету. Однак незабаром розуміємо, що бурхливий словесний потік є не чим іншим, байкою, що складає як на ході, казочкою для провінціалів-роззяв. Розуміємо багато в чому завдяки застереженням, які час від часу дозволяє собі робити сам горі-«автор».

Хлестаков боїться, що міські влада викинуть його з готелю як злісного неплатника або, ще гірше, посадять у в’язницю. Настільки похмура перспектива, розпач, викликаний постійним недоїданням, крайньої потрібної (яка, у свою чергу, є наслідком карткового програшу) і необхідністю зустрічі з батьком, змушує легковажного Хлестакова в момент зустрічі з городничим виявити несподівану сміливість, що переходить у нахабність (адже йому однаково втрачати вже нема чого).

Як не дивно, саме таке поводження очікується від нього з боку городничего і його «сподвижників», які приймають злиденного й погрязшего в боргах мандрівника за ревізора. Нічого не розуміючи, Хлестаков проте не втрачає цілковитого самовладання й властивої йому тямущості й «спритності». Він швидко міркує, що раз його ситно годують, створюють для нього самі комфортні умови, оточують увагою й турботою, виходить, так і повинне бути

Після того як голод і страх за власну долю безвісти зникають, у героя виникає бажання «поспілкуватися», благо що слухачів навколо цілком достатньо, і серед них – дві більш-менш привабливі жінки, місцеві законодавиці мод і розповсюджувачки всіх пліток. Поступово «світська бесіда» з дамами переходить у захоплений монолог, що представляє собою суміш наївної вигадки, явного брехні з відвертою нісенітницею. З нього ми довідаємося, що Іван Олександрович Хлестаков дружний з Пушкіним, майже не уступає йому в популярності й популярності (приміром, його, Хлестакова, роман «Юрій Милославський» люблять навіть напівутворені провінціали); що в нього «перший у Петербурзі будинок», куди він з радістю запрошує потерявших дарунок мовлення городничего, дам, Бобчинского з Добчинским, Землянику й т. д.; що «суп у каструльці» з Парижа й «у сімсот рублів кавун» становлять для нього звичне меню й багато інших цікавих фактів з фантастичного життя невдачливого «ревізора».

Захоплений вихром фантазії, Хлестаков непомітно для себе, як, втім, і для навколишніх, проговорюється. Проговорюється про те, що насправді він всього-на-всього дрібний петербурзький чиновник, переписувач, «отакий пацюк», що кожний може сказати: «Це от так, це от так». Ми розуміємо, що живе він зовсім не в бельетажі, а чи ледве не на горищі, постійно має потребу в грошах і навкруги повинен. Однак жалюгідний у своєму прагненні бути богаче, значніше, именитее Хлестаков не перестає мріяти про краще життя. Звідси його патологічна облудність; його віра у власну неправду

Як це ні соромно й ні сумно, але хлестаковское початок є в кожному з нас. Чи не всі ми схильні небагато прибрехати, коли мовлення заходить про наш престиж, авторитет. Отже, актуальність зображеного Гоголем у комедії «Ревізор» характеру залишається неминущої в усі часи.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>