Сила й народні джерела характеру Катерины в п’єсі Островського “Гроза” – Островський Олександр

Описуючи похмуру, деспотичну атмосферу “темного царства”, у п’єсі “Гроза” А. Н. Островський створює яскраві образи “самодурів російського життя”. Вони – втілення сваволі, нікчемності, святенництва й жорстокості. До таких персонажів ставиться Дикої – людина грубий, неосвічений і жадібний. Про нього говорять: “Уж такого – те ругателя, як у нас Савел Прокофьич, пошукати ще! Нізащо людини обірве”. Дикої нешанобливо ставиться до людей, які від нього залежать і які бояться його. От, наприклад, Дикої говорить Кулигину: “Для інших ти чесна людина, а я думаю, що ти розбійник, от і все. Хотілося тобі це чути від мене? Отож слухай! Говорю, що ти розбійник – і кінець! Що ж, ти судитися із мною будеш? Так ти знай, що ти черв’як. Захочу – помилую, захочу – роздавлю”.

Але Дикої в той же час і боягузливий. Він не лається з Кудряшом, наприклад, тому що Кудряш може дати відсіч, не боїться Дикого. Добролюбов у статті “Промінь світла в темному царстві” дає оцінку поводженню Дикого: “Тільки покажеш де – небудь сильну й рішучу відсіч, сила самодура падає, він починає боятися й губиться”.

Кабанова Марфа Ігнатіївна зовсім інша. Вона хитра, діє під личиною благочестя. Вона увесь час повторює, що піклується не про себе, а про дітей: “Адже від любові батьки й строгі до вас бувають, від любові вас і сварять – те, усі думають добру навчити. Ну, а це нині не подобається”. Кабаниха жорстока. Вона, навіть коли Катерина гине, не жалує її. Вона говорить синові: “Тиша! Про неї й плакати – те гріх!”

Кабаниха вміло використовує різні прийоми для твердження своєї влади в будинку. Вона завжди говорить повчально. Постійно лицемірно прибіднюється: “Мати стара, дурна…” Але в той же час Кабаниха владно наказує. Вона прагне тримати всіх вподчинении.

Кабаниха намагається показати свою релігійність. Вона нещиро вірить у Бога, марновірна й підтримує марновірні пророцтва городян. У релігії вона бачить одна мета: залякати людини, тримати його у вічному страху. Самим жорстоким образом вона ставиться до Катерине. Вона взагалі не вважає Катерину за людину, вічно принижує й пригноблює її. Не дає їй навіть слова сказати: “Ти б, здається, могла й помовчати, коли тебе не запитують”.

Тепер поговоримо про безвладних, забитих людей “темного царства”. Це Тихін і Борис. Тихін по натурі добра, наївна людина. Про себе він говорить: “Так я, маменька, і не хочу своєю волею жити. Де вже мені своєю волею жити!” Тихін завжди покірний волі своєї матері. Він не може ослухатися мати. Тихін, звичайно ж, по – своєму любить Катерину, він щиро ставиться до неї й жалує її. Він намагається всілякими шляхами вирватися з домашнього пекла, але в нього це виходить украй рідко: “Куди як весело з тобою їхати! Ви мене вже заїздили тут зовсім! Я не чаю, як вирватися – те, а ти ще нав’язуєш із мною”. Коли Катерина гине, Тихін навіть у чомусь заздрить їй. Він говорить: “Добре тобі, Катя! А я – те навіщо залишився жити на світі так мучитися!”

Борис по суті своєї такої ж, як Тихін, але він виділяється із всіх людей міста Калинова своєю освіченістю. Напевно, тому його зауважує Катерина. Він боягузливий. При останній зустрічі з Катериной, коли він уже знав, що Катерина гине. Борис боїться: “Не застали б нас тут”. Борис – безпосередній винуватець смерті Катерины. Катерина разочаровывается Вборисе.

Повною протилежністю Борисові є Кудряш. Він волелюбний, не бажає підкорятися самодурам. “Ні, уже я перед ним рабствовать не стану”. Кудряш безоглядно любить Варвару й уміє постояти за свої почуття. Так само Кудряш небайдужий до долі інших людей. Під стать Кудряшу Варвара. Вона пряма протилежність братові. Варвара не бажає підкорятися тиранству матері. Вона смілива й рішуча

Варвара не марновірна й не вважає обов’язковим дотримувати встановлених звичаїв, але вона не може виступити на захист своїх прав і змушена хитрити й обманювати. Варвара, що виросла в неправді й обмані, дотримується правила: “Роби, що хочеш, тільки б шито так крите було”. Вона нехтує безхарактерність брата й ненавидить безсердечність матюкай

Кулигин – утворена й талановита людина. Він захоплено й поетично ставиться до природи. “Чудесна, істинно потрібно сказати, що чудесно! Кудряш! От, братик мій, 50 років я щодня дивлюся на Волгу й усе надивитися не можу”. Кулигина засмучує темрява й неуцтво міста Калинова. Але він розуміє, що, які б кроки не вживав він для поліпшення життя, все бесполезно й треба із цим упокоритися

Зіставлення образів п’єси підкреслює самітність Катерины в цьому суспільстві. Її характер несумісний з “темним царством”. Життя штовхає її до обриву, до смерті – іншого шляху в неї немає.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>