В основі символу лежить алегорія, але символ — це не однозначна алегорія. І саме таким є головний символ п’єси — образ чайки. Цей образ пов’язаний і з долею Трепльова, який передрікає, що вб’є себе, як оцю чайку, і з долею Ніни, і з Тригоріним, який побачив у чайці сюжет для оповідання про долю дівчини. Зрештою образ чайки перетворюється на багатозначний символ чогось безглуздо знищеного й бездушно забутого. Цей символ стає домінуючим для оцінки всього життя, змальованого у п’єсі. Символічного характеру набуває й озеро — своєрідна діюча особа у п’єсі Трепльова та й самого Чехова: «О, колдовское озеро!» Символом є й театральна естрада, збудована для вистави Трепльова. На ній читався монолог про світову душу, тут звучали слова про кохання, а потім звідси чує Медведенко чийсь плач. То плакала Ніна за втраченими надіями. Таким чином, п’єса (символ життя) закінчена, і фінал її сумний. Діалоги відбуваються на високій ноті емоційного напруження. У заключній сцені розмови Трепльова з Ніною вона кілька разів говорить про коней: «Коні мої стоять поблизу хвіртки»; «Коні мої близько». І хоч ми розуміємо, що йдеться про побутові деталі (не треба проводжати Ніну), образ коней набуває іншого змісту: коні — це символ дороги, незвіданого шляху. «Чайка» не дає відповіді, що чекає в кінці шляху, бо у самій п’єсі зображується життя як процес, який не має кінця у п’єсі. Він десь за її межами.
Цікавим символом стає умисна літературність п’єси, яка виявляється, зокрема, у діалогах, побудованих на численних ремінісценціях, наприклад із творів Шекспіра. Так Аркадіна неодноразово читає синові монологи королеви з «Гам – лета», а він їй відповідає ніби жартома репліками Гамлега. Мовлення Ніни, схвильоване, уривчасте ніби ілюструє забудькуватість не стільки її самої, скільки усіх героїв. Це символ таких самих напружених пошуків сенсу життя, як відповіді для героїні, що саме треба згадати у сцені останньої розмови з Трепльовим. із плутаних уривчастих речень виплаває один символ — хреста й обов’язку, який має нести кожен. Але Ніна й на цьому не зупиняється. Вона у пошуку, як і усі герої п’єси «Чайка», — символу надії, волі, польоту.