Тема особистості в ліриці М. Ю. Лермонтова

Зміст, добутий з дна найглибшої і наймогутніиюї натури, велетенський змах, демонський зліт, із небом горда ворожнеча! В. Г. Бєлінський. Ось уже в який раз, але завжди з хвилюванням, трепетом відкриваю томик віршів Лєрмонтова. На першій сторінці портрет поета. Більше усього в ньому уражають очі, глибокі, розумні, що проникають у душу, очі, які справляли незабутнє враження на сучасників. Знову і знову перечитую улюблені вірші, вони звучать у мені, начебто я чую низький, приємний голос Лєрмонтова, що читає про полум’яну пристрасть до свободи – пристрасть, що спопелила душу гордого Мцирі:

Она мечти мои звала

От келий душних и молите

В тот чудний мир тревог и битв,

Где в тучах прячутся скали,

Где люди вольни, как орли.

У ліричному герої підкоряє пристрасність, жадібне бажання дії, активне втручання в життя.

Мне нужно дейстеовать, я каждий день

Бессмертним сделать би желал, как тень

Великого героя, и понять

Я не могу, что значит отдихать.

Рівний, спокійний плин життя не для нього, його заколотний дух «просить бурі, начебто в бурях є спочинок». Читаю тихо вголос, намагаючись передати інтонацією почуття, що хвилювали поета:

? Й скучно и грустно, и некому руку подать!

Стискається серце від елегійного смутку, мені здається, що я відчуваю те саме, що й ліричний герой, і для мене життя – «пустий і недотепний жарт». Сумно дивиться поет на своє покоління, гірко йому від того, що «у бездіяльності зістариться воно», болить душа за «його прийдешнє», яке «або пусте, або темне». Це не песимізм; можливо, це настрій «в минуту душевной невзгодн». Скоріш за все, ці гіркі рядки кличуть до дії, до боротьби, викривають суспільні пороки. Бути поетом, підтверджував Лєрмонтов, це – здійснювати високий громадянський подвиг, звати народ до боротьби за свободу, запалювати бійця заради битви. А якою нечуваною сміливістю треба володіти, щоб прямо назвати непрямих убивць Пушкіна «Свободи, Гения и Славн палачами» і нагадати їм про суд Божий і народний. Майже зримо уявляю собі ліричного героя: сміливого, гордого бунтаря, розчарованого і нескінченно самотнього.

Він страждає, оточений «строкатою юрбою», навколо нього «суєта», «блиск» маскараду, йому хочеться вирватися звідси «вільним, вільним птахом». І раптом мрія відносить його в прекрасний світ, повний яскравих і ніжних фарб. Це світ природи і світ дитинства, де поет почуває себе щасливим. Але щастя це дуже короткочасне – шум людської юрби проганяє мрію, «на свято незвану гостю». Мотив самотності звучить у багатьох віршах Лєрмонтова: «стоїть самотньо на голій вершині сосна», «одна и грустна на утесе горючем прекрасная пальма растет», «самотньо він (стрімчак) стоїть, задумався глибоко!», «самотній я – немає відради», «виходжу один я на дорогу». Звідкіля це відчуття самотності? Адже Лєрмонтов був такий молодий, його оточували друзі. Дослідники вважають, що відчуття самотності йде від ту життєдайних джерел народної культури.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>