Тема совісті в російській літературі першої половини XX століття (по творах Булгакова й Шолохова) – Інші твори по сучасній літературі

XX століття стало століттям метаморфоз і переоцінки цінностей. Люди, здобуваючи комфорт, втратили духовні ідеали, не змогли пізнати самих себе. Наше століття несе в собі несумісне: він – «святенник і безбожник, ошуканець і мудрець, філософ і факір… убивця й художник» (А. Дольский). Так, є ще художники, що зберігають і продовжують багатовікову культуру. У Російській літературі XX століття найбільше гостро звучать питання совісті, честі, правди, але їхніх корінь ідуть в XIX століття, до Пушкіна, Толстому, Достоєвському, Чехову. Там були знайдені внутрішні закони, з якими люди повинні звіряти свої вчинки. Але в наш час, коли совість стала одкровенням, людей, що жили за цими законами, розстрілювали й гноїли влагерях.

У М. А. Булгакова в романі «Майстер і Маргарита» моральні закони здобувають планетарне значення. Він звертається до міфу про Понтія Пілаті, щоб показати, що «усякий, що робить гріх, є раб гріха» (Ев. від Іоанна, гл. 8). Пілат не зміг перебороти владу обставин, пожертвувати своєю кар’єрою й владою, щоб урятувати Иешуа – людини, що був невинний. За це прокуратора чекає страшна кара: він не зможе знайти собі спокій дві тисячі років, його буде мучать совість. Але Пілат прощене, йому дарована воля, тому що він усвідомив свою провину й покаявся. Усе стає на свої місця, не порушується гармонія, на якій побудований мир». З гуманних, загальнолюдських позицій глянув Булгаков і на білогвардійців. У романі «Біла гвардія» він показав, що це люди, що воювали за свою Росію, за свою культуру, за свій будинок. У цьому їхня трагедія, вони були приречені. Полковник Малишев не може вести на вірну смерть юнкерів, кинутих «штабними мерзотниками». Він все бере на свою совість і відповідальність і відсилає їх домийся

По велінню серця Николка розшукує родичів убитого Най – Турса. І тільки після того, як усе була зроблено, «совість його була спокійна, але сумна й строга». В улюблених героїв Булгакова поняття честі ґрунтується на їхньому походженні, вихованні й величезній любові до Росії, батьківщині

У романі «Тихий Дон» М. А. Шолохова тема совісті тісно пов’язана з пошуками правди, свого шляху у світі, що перевернувся. В одних це правда, заснована на класових переконаннях, і тоді не доводиться говорити ні про борошна совісті, ні про каяття за зроблені злочини. Все виправдує класова боротьба. Пошуки ж тих, хто виходить із загальнолюдських цінностей, складні й суперечливі, трагичны.

Такий у романі Григорій Мелехов. Він хоче гармонічних відносин між людьми й природою. Він шляхетний і милосердний, його перший порив – урятувати, прийти на допомогу. Мелехов не пам’ятає зла, він уміє прощати. Переборовши в собі бажання розрубити связавший його, Степана й Ксенію вузол, придушивши почуття образи й образи, Григорій рятує в бої Степана Астахова, але той ненавидить Григорія й не хоче примирення

У метаннях Григорія між червоний і білими його вибір відмінюється на користь тих, хто може здійснити споконвічні селянські – творчі, а не руйнівні – бажання: можливість вільно працювати на своїй землі, ростити хліб і дітей. І одні й інші обіцяють це, але насправді в обох таборах Григорій зустрічає насильство й невиправдані смерті безневинних людей. Хоча Григорій і говорив: «Яка вуж там совість, коли вся життя похитнулося», – він не може спокійно вбивати. У круговороті історії він залишається один зі своїми поглядами, ніде не знайшовши підтримки й розуміння

Люди, що оточували його раніше, умерли або були вбиті. Навколо перемогло зло, але в душі Григорій зберіг вірність собі, за що й він, і його діти будуть страждати. У цьому житті важко знайти гармонію, тут панує хаос. Але «блаженні злиденні духом, тому що їх є Царство Небесне. Блаженні плачучі, тому що вони утішаться. Блаженні прагнучі й прагнучі правди, тому що вони наситяться. Блаженні милостиві, тому що вони помилувані будуть» (Ев. від Матфея, гл. 5).

Зараз ми переконалися, що якщо забути про те, що совість є, приходиш до порожнечі, брутальності, егоїзму, насильству. Совість – це душу. І Російська література, напружено міркуючи про совість, призиває нас задуматися в першу чергу про душ людської, про своїй душі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>