Тема жіночої долі в поезії М. Некрасова (за віршем «Трійка»)

Не обділений у дитинстві увагою і любов’ю матері, Микола Некрасов про­ніс через усе життя почуття вдячності до рідної неньки і особливе ставлення до жінок, сповнене співчуття до їхніх страждань і безправного становища. Іноді це ставлення поета настільки трепетне і пронизливе, що викликає сльози, смуток і гіркі роздуми.

Там, де розповідається про жіночу долю, у Некрасова і народна мова особли­во милозвучна, і епітети та метафори нанизуються як намисто, і слова підбирає він ніжні і лагідні:

Чом ти пильно зориш на дорогу, Без веселих подружок стоїш? Мабуть, серце здіймає тривогу — І лице спалахнуло ясніш. (переклад М. Терещепка)

Як поціновувач жіночої вроди, помічає поет і чорні брови, і рум’янець на сма­глявій щоці, і легкий пушок на ніжній шкірі, що надає дівчині особливої чарівності.

Задивитись на тебе не диво, Покохать тебе кожен не пріч; В’ється стрічка червона грайливо У косі твоїй, чорній як ніч; (переклад М. Терещепка)

Та коли споглядання на дівочу вроду закінчуються, у вірші наростають тривога і сумні роздуми над тим, що чекає на дівчину в недалекому майбутньому. Якщо вона бідна і незахищена, якщо немає посагу, життя піде за одним сценарієм для тисяч таких, як вона:

Одцвітеш від важкої роботи Ти, не встигши розквітнуть, за мить, І поринеш ти в сон і турботи, Будеш няньчити, їсти й робить. (переклад М. Терещепка)

Поет розуміє, що в суспільстві за умов приниження, безправності і жорстоко­сті найбільше страждають жінки і діти. Жінки, як бачимо, представлені в поезії Некрасова у багатьох творах. Що не жінка — яскрава індивідуальність, обстави­ни життя і побуту кожної — різні, а об’єднує усіх однаково тяжка доля. Рядки, сповнені співчуття до жіночих страждань, знаходимо у поетичних творах «Мороз, Червоний ніс», «Російські жінки», «Орина, матір солдатська», «Кому на Русі жити добре» і в багатьох інших.

Тяжка доля жінок у Некрасова підкріплюється десятками яскравих епізодів з народного побуту. Талановитий поет міг про кожен з епізодів говорити багато, вплітаючи до сюжету свої роздуми — як до віночка польові квіти з берегів ріки його дитинства. А міг поет коротко і пронизливо сказати про те, що йому бо­лить — як у вірші «О шостій вчора завернув…»

Випадково побачена Некрасовим сцена побиття батогом молодої селянської дівчини викликала в серці поета порівняння реальної мучениці з його Музою. Яке приниження терпіла дівчина, який фізичний біль пронизував її тіло! Серце поета перебувало у святому гніві, малюючи образ своєї Музи. Якщо поета не чують, не дослухаються до його слова, — страждає Муза, якщо поета принижують — прини­жена і Муза, якщо жінку, яка для поета є втіленням материнства, початком всього на землі, ображають, фізично знущаються — терпить біль і його Муза. Для Некра­сова, на відміну від Пушкіна, для котрого Муза — «подруга пустотлива», «вакхан­ка», Муза — це «Муза помсти», «сестра народу». В цьому сутність некрасівської поезії, в цьому особливо прискіплива увага до тяжкої жіночої долі. Стільки гір­коти і трагізму! Є від чого впасти у відчай, але є й нагода спробувати змінити цей світ на краще, зокрема, у ставленні до слабкої половини людства.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>