Трагедія бунтаря, або історія катастрофи однієї теорії (по романі Федора Достоєвського «Злочин і покарання») – Достоєвський Федір

Роман «Злочин і покарання» написаний Ф. М. Достоєвським в 1866 році і є однієї з вершин його творчості. Це добуток різко виділявся на тлі літератури того часу

«Злочин і покарання» – роман на перший погляд про вбивство. Але це не звичайний детективний роман, як може здатися спочатку. В основу добутку автором покладений реальний факт, однак завдяки точному психологічному аналізу стану злочинця до, у момент і після здійснення вбивства читачеві надається можливість проникнути в глибини людської свідомості й підсвідомості. Достоєвському було важливо показати думки, почуття й відчуття свого головного героя у всіх подробицях. Тому роман виходить за рамки пересічної розповіді про вбивство. От чому ми говоримо, що Ф. М. Достоєвський підняв літературу на інший, якісно новий рівень. Гіркий писав: «Толстой і Достоєвський – два найбільших генії; силою своїх талантів вони потрясли увесь світ, вони звернули на Росію здивована увага всієї Європи, і обоє встали, як рівні, у великі ряди людей, чиї імена – Шекспір, Данте, Сервантес, Руссо й Ґете».

Розкольників, головний герой роману «Злочин і покарання», – бідний студент, на час прекративший навчання через недолік засобів. Він живе в маленькій комірці, у бідному кварталі Петербурга, де спостерігає бідність, приниження й попирание моральних заповідей навколо себе. Його гнітить тяжке становище власної матері й сестри, що, щоб допомогти своєму братові, погоджується вийти заміж не по любові, а за багатого аморального Лужина. Розкольників любить своїх рідних і всім серцем бажає їм допомогти. Поступово він приходить до думки про вбивство баби – процентщицы, уважаючи, що нажиті настільки безчесно гроші, які їй до того ж, на його думку, не потрібні, можуть урятувати життя декільком чесним людям: Розкольників зможе продовжити навчання, допомогти матері, Дуне не потрібно буде виходити заміж за Лужина. Таким чином, Розкольників задається питанням: чи може гуманна людина, що страждає за все пригноблене людство, дозволити собі вбивство хоча б одного «нікчемного» істоти заради рятування від мучень, від убогості багатьох шляхетних, чесних людей? Отже, на перший погляд створюється враження, що головною причиною вбивства для Раскольникова послужили гроші

Але це не так. Пізніше ми довідаємося про його страшну теорію, що він сформулював задовго до вбивства й навіть опублікував із цього приводу статтю в журналі. Розкольників уважає, що в суспільстві завжди існувало дві групи людей: перша – складова більшу частину, «тварини тремтячі», безмовно й мовчазно підкоряються законам держави й приреченням долі, і друга – одиниці, «наполеоны», які мають право панувати над людьми ( переступати моральні норми. Над ними закони не владні. Розкольників уважає, що Ньютон або Кеплер міг би й навіть начебто б зобов’язаний усунути зі свого шляху людини, що заважає йому, заради щастя й блага всього людства. Однак під час дискусії з Порфирієм Петровичем, що уже давно зацікавився теорією Раскольникова, слідчий доходить висновку, що із всіх великих людей під неї, під цю теорію, підпадають лише Магомет і Наполеон. Саме вони йшли до слави, незважаючи на сотні, тисячі людських жертв. Але якщо справи великого Пророка ісламу віддалені від; нас багатьма століттями, те Наполеон жив і здійснював свої загарбницькі плани майже що при Раскольникове. Його перемоги залишалися на пам’яті батьків сучасників Раскольникова й усе ще займали розуми, притягали молодь того часу. Приголомшлива кар’єра Наполеона, його завзятість у досягненні мети, честолюбство й жорстокість цього щасливого полководця стали ідеалом для багатьох молодих людей середини XIX століття. Це знайшло відбиття й у Російській літературі: Наполеон був кумиром молодих Пушкіна й Лермонтова. Отже, теорія Раскольникова підштовхнула її автора до здійснення злочину. Після вбивства Розкольників ховає коштовності й майже що забуває про їх, виходить, зовсім не гроші були важливі для нього. Розкольників задумав перевірити себе, довести, що він не «тварина тремтяча», а «Наполеон».

Розкольників убиває бабу. Здавалося б, він пройшов випробування й може тепер іти далі до влади. Але його душа повстає проти вчиненого. Розкольників починає моторошно мучитися. Він відчуває себе чужим у юрбі, йому здається, що всі знають про його злочин. Покарання моральне виявляється набагато важче покарання юридичного. Хоча останнє могло й не піти. З волі автора Розкольників виявився юридично невловимий. Достоєвський зробив його злочин ідеальним: після Раскольникова не залишається ніяких доказів, його ніхто не бачив і навіть, навпаки, незабаром знаходять «убивцю» – маляра Миколку. Якби не психічний стан Раскольникова, то Порфирій Петрович не догадався б про те, що злочинець саме він, Розкольників. Чому Раскольникову це було так важливо? Автор хотів показати саме страждання людини як відплата, показати покарання не юридичне, але те, що виносить людина сам собі. У своєму листі Ф. М. Достоєвський пише: «Ніяких на нього підозр немає й не може бути. Отут – Те й розгортається весь психологічний процес злочину». Після вбивства Розкольників болісно відчуває себе відірваним від навколишнього світу, навіть найближчі люди – мати й сестра – стають неймовірно далекими, майже чужими. На Раскольникова давить вантаж злочину, і він більше не може один нести цю важку ношу. У розмові із Сонечкой Мармеладовой він розповідає про вбивство, і вона радить йому покаятися й упокоритися з покаранням. Моральне покаяння й покарання набагато важливіше, ніж офіційне, юридичне. Хоча Розкольників і приходить до Порфирія й пізніше його, Родіона Раскольникова, засилають на каторгу, для Достоєвського важливо те, що Розкольників сам усвідомив неспроможність своєї теорії, її антигуманність. Добро для всіх, знайдене шляхом зла, уже не добро, навіть якщо й загинули одиниці

Зазнала катастрофи не тільки теорія Раскольникова. Сам він по цій теорії виявився не «Наполеоном», а одним з пересічних людей, «твариною тремтячої». Адже він не зміг переступити через якусь мерзенну бабусю. Від цього його мучення підсилюються, Розкольників ще більше нехтує себе

Всім ходом роману, учинками головного героя Достоєвський намагається довести нам, що теорія Раскольникова антилюдяна. Головна помилка Родіона Раскольникова в тім, що він дозволив собі ділити людей на чист і нечистих, зараховувати їх до різних категорій. Ніхто не має права розпоряджатися долями людей, вирішувати – жити їм чи ні. Навіть така «воша», як Алена Іванівна, має право на життя. Причина катастрофи теорії Раскольникова в тому числі й у ньому самому. У глибині душі Розкольників чуйний, добрий. Адже він не зміг пройти мимо горя Мармеладовых, він так щиро їм допомагав, нічого не жалуючи! Родіон Розкольників – сильна, багатобічна, мисляча особистість, і от чому його історія – історія не морального падіння, але морального відродження душі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>