Трагедія громадянської війни в романі Шолохова «Тихий Дон» – Шолохов Михайло

Шолохов владно ввійшов в XX століття зі своїми ідеями, образами й населив літературу живими людськими характерами. Вони прийшли немов із самого життя, що ще димиться пожарищами воєн, розкиданої бурхливими змінами революції. Джерела, життєва основа творчості, розкидане революцією час визначили й эстетические принципи художника, якому вдалося з такою потужною художньою силою виразити самий дух революції. Роблячи найперші кроки в Літературі, Шолохов ступав по гарячим, обпаленим подихом часу слідам подій. Його «Донські розповіді» тематично пов’язані з роками Громадянської війни, але більшість із них – про результат цієї війни, про важке становлення нового життя на Доні. За зображуваним часом ці розповіді близькі до роману – епопеї «Тихий Дон», широкому епічному оповіданню про долю козацтва в епоху найбільших революційних потрясінь

В «Тихому Доні» революційна боротьба за соціалізм представлена в епічному розмаху, сама епоха виражена в психологічній і драматичній глибині складних людських відносин і протиріч. Починаючи з розвалу імперіалістичної війни, з бурхливого розвороту революційних подій у Росії немає жодного скільки – небудь помітної події того років, що не знайшло б якого – небудь відгуку в романі. Розвал фронту й липневі події в столиці, московська державна нарада й контрреволюція, корниловский заколот і бунт козачих полків, революція в Петрограді й втеча корниловцев на Дон, вступ « России, щоперекипала в боях,» у Громадянську війну й хід боїв на Доні, різке зіткнення миру революції й контрреволюції – відображення цих і інших подій у романі обумовилася своєрідність «Тихого Дону» як історичного оповідання. Письменник різко переносить опис подій з однієї ділянки фронту на іншій, зі ставки – у столицю, з донських хуторів і станиць – у Ростова й Новочеркаськ… В оповідання утягуються десятки епізодичних героїв, насамперед революціонерів. У конкретних особах з’являється й мир контрреволюції, і не тільки у своїй генеральській верхівці, але й у рядові живі персонажах

Два мири, дві сили, завзяті в досягненні своїх цілей – перемогти будь – що – будь, – діють в епопеї, зіштовхуючись віч – на – віч. Кожна із цих сил несе свою правду, і протистояння цих сил досягає найвищої сили в сценах розправи над ворогами. Страшне враження робить сцена вбивства Подтелковым білогвардійського офіцера Чернецова. Зштовхнувши розлютованих боєм супротивників віч – на – віч, Шолохов показує, до якого ступеня доходить ненависть класових ворогів. Потерявший самовладання від кинутих йому Чернецовым слів: «Зрадник козацтва! Під – Лец! Зрадник!» – Подтелков улаштовує самосуд над Чернецовым і його каральним загоном. Зарубавши Чернецова, він кричить вивітрілим гавкаючим голосом: « – І – І – І їх… таку матір!! Усіх!.. Немає полонених… у кровину, у серце!!» Все побачене надовго уріжеться на згадку Григорію, вызывет у ньому неприйняття происходящего навколо: «…не міг не простити, не забути Григорій загибель Чернецова й бессудный розстріл полонених офіцерів». Григорій дійсно не забуває побачене. «У самий розпал боротьби за владу на Доні» він залишає Подтелкова й зустрічається з ним уже в шибениці, у сказі нагадує бій під Глибокою й розстріл офицеро: «За твоїм наказом стріляли? А? Теперича тобі відригається! Ну, не тужи!.. Ти, поганка, козаків жидам продав! Зрозуміло? Ишо сказати?» Розправа контрреволюції над подтелковцами з’являється в романі у відкритій авторській характеристиці як «отвратительнейшая картина знищення», як «безмірно моторошне, приголомшливе видовище». У зображенні з лементами в голос людей, що розбігаються від такого видовища, і козачок, що закривають дітям ока, вираження народної оцінки жорстокої розправи, що відбувається

Люте зіткнення полярних мирів – самогубство Каледіна, трагічна загибель Подтелкова й доля «заблудлого» у боротьбі Григорія – виконано глибокого історизму й втілює всю гостроту й непримиренність, історичну конкретність і розмах Громадянської війни. Трагізм Громадянської війни на Доні показаний Шолоховым і в середовищі козацтва, де відношення до влади визначало вибір життєвої позиції. Третю книгу роману Шолохов починає повідомленням про те, що у квітні 1918 року «на Доні завершився великий розділ». Значна частина «верховских» козаків, особливо фронтовиків, пішла з відступаючими червоногвардійськими загонами, «низовские» же козаки переслідували їх, виявившись і цього разу, як неодноразово в минулому, на стороні старого миру. Громадянська війна, вступаючи в козачі курені й розгортаючись уже на козачих землях, ще більше підсилює цей «великий розділ», розмежовує козаків по різних таборах, несе зміни в їхню свідомість. Страшне враження робить сцена розправи з полоненими червоноармійцями на хуторі Татарському. Виявившись у юрбі рідних хуторян, Іван Олексійович Котляров не бачить у жодній особі співчуття й жалості. Почуваючи негласну підтримку односільчан, Дар’я бере рушницю й стріляє в Івана Олексійовича. Його добивають свої ж односільчани

Драматизм Громадянської війни розкривають і побутові картини, масові сцени, пов’язані з хутором Татарським і долею Григорія Мелехова. Разючі зміни відбуваються в побуті, міняється характер побутових сцен у романі. Це в основному похоронні сцени, зображення загибелі тих, хто захищає старий мир, запустіння козачих куренів. Коли Кошовий приїжджає в Татарський, його вражає «не властиве хутору велика безмовність»: «У куренів були наглухо закриті ставні, на дверях подекуди висіли замки, але більшість дверей було розкрито навстіж. Немов мор пройшов чорними стопами по хуторі, збезлюдівши бази, порожнечею й нежитлу наповнивши житлові будівлі».

У роки Громадянської війни валили сімейні зв’язки. Ведмедик Кошовий, женившись на Дуняшке, сестрі Григорія Мелехова, бачить у ньому насамперед свого класового ворога. Він не може й не хоче вірити Григорию, що повернувся додому, що так истосковались по будинку й землі, по дітям, що той назавжди порвав зі своїм минулим. Не випробовуючи ні найменшого почуття жалю, він говорить Дуняшке, що Григорія чекає трибунал і готовий сам заарештувати його. У повному розпачі, оточений недовірою, Григорій робить черговий невірний крок у своєму житті й у пору нового глухого шумування на Верхньому Доні виявляється в банді Фоміна

Трагична й доля головного героя Григорія Мелехова. Суперечлива й заплутана дорога життя Григорія – шлях підйомів і падінь, надій і розчарувань, що завершується трагічним фіналом. Із чорними, випаленими пожежами степом порівнює автор життя Григорія наприкінці його шляху. Гинуть всьому близькому й дорогі його серцю люди, і остання сила, що втримує його в цьому світі – це підростаючий син Мишатка.

У своєму романі «Тихий Дон» Шолохов зображує життя в боротьбі різних початків, у кипінні почуттів, у радості й стражданнях, у надії й прикростях. Життя неостановима, і все свершающееся в ній – лише ланка в ланцюзі вічного руху буття. Стійка краса, і неколебимо велич природного миру. Але для художника – гуманіста вищою красою володіють цінності, які в жорстоких випробуваннях вистраждали люди: людське достоїнство й великодушність, воля й патріотизм, доброта й ніжність, любов і довірлива прихильність дитини. Що б не відбувалося у світі, ці цінності треба берегти, за них треба боротися. Інакше життя втратиться змісту, а людина духовно збідніє. І в цьому великий гуманізм Шолохова.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>