Трагедія Катерины (по п’єсі Олександра Островського «Гроза») – Островський Олександр

Катерина – головний персонаж драми Островського «Гроза», дружина Тихона, невістка Кабанихи. Основна ідея добутку – конфлікт цієї дівчини з «темним царством», царством самодурів, деспотів і невігласів

Довідатися, чому виник цей конфлікт і чому кінець драми такий трагичный, можна, зрозумівши подання Катерины про життя. Автор показав джерела характеру героїні. Зі слів Катерины ми довідаємося про її дитинство й отроцтво. Тут намальований ідеальний варіант патріархальних відносин і патріархального миру взагалі: «Я жила, не про що не тужила, точно пташка на волі, що хочу, бувало, то й роблю». Але це була «воля», що зовсім не вступала в протиріччя з віковим укладом замкнутого життя, все коло якої обмежений домашньою роботою. Жила Катя вільно: вставала рано, умивалася джерельною водою, ходила з матір’ю в церкву, потім сідала за яку’нибудь роботу й слухала мандрівниць і прочанок, яких було багато в їхньому будинку. Це розповідь про світ, у якому людині не спадає на думку протиставити себе загальному, оскільки він ще не відокремлює себе від цієї спільності. Саме тому тут немає насильства й примуси. Ідилічна гармонія патріархального сімейного життя для Катерины – безумовний моральний ідеал. Але вона живе в епоху, коли самий дух цієї моралі зникла й окостеніла форма тримається на насильстві й примусі. Чуйна Катерина вловлює це у своєму сімейному житті в будинку Кабановых. Вислухавши розповідь про життя невістки до заміжжя, Варвара (сестра Тихона) здивовано викликує: «Так адже в нас те ж саме». «Так тут всі начебто з’під неволі»,  – роняє Катерина, і в цьому для неї головна драма

Катерину віддали заміж молодий, долю її вирішила родина, і вона приймає це як цілком природна, звичайна справа. Вона входить у родину Кабановых, готова любити й почитати свекруха («Для мене, маменька, усе одне, що рідна мати, що ти…» – говорить вона Кабанихе), заздалегідь очікуючи, що чоловік буде над нею паном, але і її опорою, і захистом. Але Тихін не годиться на роль глави патріархальної родини, і Катерина говорить про своїй до нього любові: «Мені шкода його дуже!» І в боротьбі з незаконною любов’ю до Бориса Катерине, незважаючи на її спроби, не вдається обпертися на Тихона

Життя Каті сильно змінилася. З вільного, радісного миру вона потрапила в мир, повний обману, жорстокості. Вона всією душею хоче бути чистої й бездоганної

Катерина вже не почуває такого захвату від відвідування церкви. Релігійні настрої Катерины підсилюються в міру наростання її щиросердечної грози. Але саме невідповідність між її гріховним внутрішнім станом і тим, чого вимагають релігійні заповіді, і не дає їй молитися, як колись: занадто далека Катерина від святенницького розриву між зовнішнім виконанням обрядів і життєвою практикою. Вона почуває страх перед собою, перед прагненням до волі. Катерина не може займатися звичними їй справами. Смутні, тривожні думки не дають їй спокійно любуватися природою. Каті залишається терпіти, поки терпиться, і мріяти, але вона вже не може жити своїми думками, тому що жорстока дійсність повертає її на землю, туди, де приниження й страждання

Обстановка, у якій живе Катерина, вимагає, щоб вона брехала й обманювала. Але Катерина не така. До Бориса її тягне не одне те, що він їй подобається, що він не схожий на інших, навколишніх її, до нього тягне її потребу любові, що не знайшла собі відкликання в чоловіку, ображене почуття дружини, смертельна туга її одноманітного життя. Треба було таїтися, хитрити; вона цього не хотіла, та й не вміла; треба було відвертати до свого тужливого життя, і це їй здавалося горше колишнього. Гріх лежить на її серце тяжким каменем. Катерина жахливо боїться грози, що насувається, уважаючи її покаранням за зроблене. Котячи не може жити далі зі своїм гріхом, і єдиним способом хоч частково від нього позбутися вона вважає покаяння. Вона зізнається у всім чоловікові й Кабанихе.

Що їй залишається? Залишається їй скоритися, відректися від самостійного життя й зробитися беззаперечною підлесницею свекрухи, кроткою рабою свого чоловіка. Але не такий характер Катерины – вона вже не вернеться до колишнього життя: якщо їй не можна насолоджуватися своїм почуттям, своєю волею, то вона нічого не хоче в житті, вона й життя не хоче. Вона зважилася вмерти, але неї страшить думка, що це гріх. Ні на кого вона не скаржиться, нікого не винить, просто вона не може жити більше. В останній момент особливо жваво миготять у її уяві всі домашні жахи. Ні, вона не буде більше жертвою бездушної свекрухи й не буде нудитися взаперті з безхарактерним і противним їй чоловіком. Смерть – її звільнення

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>