Твір по картині Вермеера «Дівчина з перловою сережкою» – Вермеер Ян

Дивиться вполоборота, і ока блищать, і вологі губи напіввідчинені. Готове зірватися слово? Майже народжена посмішка? Сіяє в маленькому вусі величезна перлина, що дала назву картині, світло горить і пливе в перламутрі, як у воді. «Голландська Джоконда», «Джоконда Півночі»… Що ж, мабуть. У цій особі – не менше таємниць, чим в особі тої, інший. Але якщо в «південної» особа й вся поза виражає повний спокій, те «північна» зупинена у рвучкому русі, вираження її особи мимолетно й готово змінитися, вона – не гордовита вічність, а піймана мить. І ще: «південна» – досвідчена, «північна» – зовсім юна

А от хто вона – ніхто не знає толком. Так само, як і про південну. Чи писав Вермеер свою Дівчину на замовлення, і хто був замовником? Чи писав він власну юну дочку? Чи писав її подружку й однолітку, юну дочку мецената Рюйвена, друга й заступника Вермеера, цінителя його робіт? Версій безліч; поети й фантазери знову й знову намагаються піймати цей швидкий погляд темних очей, угадати, що за слова завмерли на напіввідчинених губах, дати Дівчині ім’я. У романі Трейси Шевальє Дівчина – і зовсім служниця й кохана Вермеера. Очевидний вимисел, романтична казка?

Сучасники Вермеера називали такі портрети «tronie» – голівка, не повний портрет, модний жанр, вірніше, поджанр у сімнадцятому столітті. Під такими портретами звичайно не підписували імен; костюми моделей були незвичайні, як і вираження осіб

Костюм і незвичайний. На чарівній голівці – тюрбан, модна прикраса. Синьо^ – жовтий: те саме улюблене сполучення лазурі й сонця. Синя тканина вишукано оттеняет ніжність свіжої дівочої особи. На, що спускається до плечей смузі жовтої тканини – м’які відблиски світла

Вушко зі знаменитою сережкою – у глибокій тіні, але випадковий відсвіт грає на дорогоцінній перлині, ллється: сліпуче – білий, сіруватий, сріблистий, ртутний – і білий комірець підкреслює це вишукане мерехтіння. Жовто – коричнева, цвіту темного меду, кофта із грубої тканини, надає картині теплий затишок. Тло колись було темно – зеленим, але почорнів від часу – і Дівчина дивиться з тьми часів, сонячна й перламутрова, вічна юність

Чудова перлина, короні впору; мистецтвознавці – педанти люблять відзначати, що вона занадто велика, ціле стан у дівочому вушку. Підробка? У Венеції тоді робили «французькі перли» – скляні кульки, наповнені перламутровим екстрактом… Або Вермеер, захоплюючись перловими переливами світла, злегка перебільшив щиру натуру? Напевно, все це невірно – адже ми бачимо ту ж перлину й на інших портретах Вермеера.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>