Творчість Леоніда Андрєєва – Андрєєв Леонід

Твір Леоніда Миколайовича Андрєєва заворожують. Вони вражають глибиною знання письменником самих темних, самих несподіваних завулків людської душі, переконливістю самих фантастичних ситуацій, незвичайністю погляду письменника на багато хто, давно відомі речі. На мій погляд, Леонід Андрєєв самий похмурий письменник російської літератури після Достоєвського. Він не просто розкриває в багатьох своїх добутках марність людського прагнення на щастя й світло, але іноді й призиває (як наприклад, у розповіді «Тьма»): «Погасимо ж вогні й усе поліземо в тьму! Соромно бути гарним!». Але цей заклик не виходить, що письменник був прихильником «світового зла», просто сам час, у якому жив і затворів письменник, не залишало місця для світлих переживань

Покладаючись на своє й справді багата уява, Андрєєв у багатьох добутках прагнув створювати образи за допомогою тільки своєї інтуїції й нервової вразливості, подумки ставлячи себе в положення героя. Цей же прийом Андрєєв застосував і при створенні «Розповіді про сім повішених». Це добуток, на мою думку, є самим щирим із всіх, прочитаних мною, що найбільше повно відбиває всієї грані творчості письменника

Сюжет «Розповіді про сім повішених» гранично простий і тому так трагичен: охранка, по доносі провокатора, заарештувала членів «бойової летучої групи», що готовила замах на міністра. П’ятеро революціонерів, двоє з яких – жінки, кинуті у в’язницю. Створюючи образи семи засуджених, Андрєєв показував себе тонким майстром характеристики й психоаналізу. Образи, намальовані письменником, назавжди урізаються на згадку. Професійний революціонер Вернер, життєрадісний Сергій Головін, зосереджена Муся, турботлива Таня Ковальчук, нещасний Василь Каширин, лихий Циганок, тупий Янсон – всі вони, як живі, з’являються перед читачем. Всіх їх поєднує одне – близькість смерті. По – різному тільки відношення до неї. Хтось із них «умер» ще до страти, а для когось смерті взагалі не стало, як, наприклад, для Вернера й Муси. В Андрєєва явно не вистачає слів, щоб передати відчуття безсмертя. Особливе місце займає в розповіді глава «Поцілунок – і мовчи», У ній з величезною силою показані переживання Сергія Головіна і його батьків на останнім побаченні. Не вистачає слів, захоплює дух від відчуття того неизбывного горя, того непередаваного щиросердечного борошна, що випробовують матір і син на останнім побаченні. Сюжет «Розповіді про сім повішених», не дуже складний, його можна звести до трьох етапів: суд, в’язниця, страта

И вся розповідь являє собою картину безупинно поміняють один одного психологічних переживань, основна тема яких – взаємини людини й смерті. По стилі «Розповідь про сім повішених» повністю характерний для творчості Леоніда Андрєєва. Внутрішнє напруження при рівному темпі розповіді, драматизм оповідання, сгущенность квасок, сплетення реального й ірраціонального – все це присутнє в цій розповіді. По – моєму, він не тільки належить до кращих створень письменника, але й назавжди ввійшов в історію росіянці літератури

На жаль, творчість Л. Андрєєва була віддана забуттю. Та й зараз рідкий читач відкриває сторінки його книг. А жаль, тому що своїми утворами Л. Андрєєв формував у людині чуйність і увага до всіх питань буття. Я думаю, творча спадщина Л. Андрєєва ще буде оцінено по достоїнству. І мої сучасники, і майбутні покоління будуть відкривати для себе сміливі думки Андрєєва про життя, про вічний розум Всесвіту, про долю людини, про навколишній світ. Добутку Л. Андрєєва складні для поверхневого сприйняття, але тим вони й прекрасні, тому що дають можливість зупинитися й подумати над вічними проблемами

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>