У чому причина появи безбарвної прози – от проблема, над якою міркує К. Г. Паустовский.
Це літературознавче питання цікавить не тільки письменників, критиків, але й читачів. Цікавить тому, що занадто багато зараз стало видаватися книг, які написані « начебто сліпими» письменниками. У силу цього проблема дуже актуальна
К. Паустовский в есе із заклопотаністю говорить про те, що безбарвна проза викликає бажання “розбити ці повісті й романи, як заклеєне вікно в задушливій і курній кімнаті”. Автор указує й на причини тужливості подібних добутків: вони в омертвінні письменників. Я б уточнила цю фразу іншим словосполученням: вони у відсутності натхнення у творців романів. Цим і пояснюється сірість, тьмяність багатьох наших книг
Розділяючи й доповнюючи міркування К. Паустовского, хочу процитувати відомі рядки А. С. Пушкіна:
Не для життєвого хвилювання,
Не для користі, не для битв –
Ми породжені для натхнення
Для звуків солодких і молитов
Великий поет Росії А. С. Пушкін, повністю віддаючись творчості, з безстрашною щирістю черпав зміст своїх віршів від душі. Це надавало його поезії особливу свіжість, роблячи вірші життєвими. Праця була для нього святинею, радістю, які зціляли виразки
Саме натхнення, радість творчості, а не емоційна вбогість змушували майже осліплого письменника М. Булгакова в черговий раз переписувати свій роман “Майстер і Маргарита”. Незважаючи на фізичну й психічну перевтому, автор у пориві бажання, ентузіазму й волі думки до останніх днів свого життя інтенсивно правил книгу, що ніхто й ніколи не назве сірої, безбарвної, посередньої…