Україна і народ у повісті Гоголя ‘Тарас Бульба’

Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з України. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.

Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив “дух минулого віку”, “історію народу… в ясній величі” у повісті “Тарас Бульба”.

Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ (“Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!”, “Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів”), могутній Дніпро (“Він віяв холодними хвилями і розстилався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі”). Та мета його розповіді – описати Запорізьку Січ – колиску гордого козацького духу (“Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!”). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в наприкінці 30-х – початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.

Головні герої повісті “Тарас Бульба”, “хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що “не загине жодна великодушна справа”. Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу – справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, народне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, “малороси” чи “хохли”.

І ще більш контрастним стає цей авторський ліризм сатиричному показові співаючого Чичикова. Здавалось би, що тут дивного? Адже з прадавніх часів пісня супроводжує людину протягом усього життя. Але ж то людину! А Чичиков? Нелюдь, що придбав майно у вигляді мертвих душ.

Читаючи цей епізод твору, намагаєшся зрозуміти і почуття автора, і прихований зміст слів, вкладених в уста візниці Селіфана: “Вишь ты, как барин поет!”.

Геніальність самої теми “Мертвих душ” виявляється у багатстві різних значень і протиставлень понять мертвих і живих душ, коли починаєш розуміти глибину і важливість для поеми того ліричного відступу, де мова йде про те, що “…на свете дивно устроено: веселое мигом обратится в пе-чальное, если только долго застоишься перед ним…”.

Отже, М. В. Гоголь довів, що характер людини формується під впливом суспільного середовища.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>