Відбиття життя у творчості Федора Тютчева – Тютчев Федір

Федір Іванович Тютчев народився 23 листопада 1803 року в селі Овстуг Орловської губернії, нині Брянської області. Належав до стародавнього царського роду. Первісне утворення одержав під керівництвом С. Е. Раїча. Захоплювався класичною поезією, рано почав писати вірші. У чотирнадцять років Тютчев став співробітником Суспільства аматорів російської словесності

Н. А. Полевой відгукнувся про Тютчева як про поета, що подає «блискучі надії». А. С. Пушкін з «здивуванням і захватом» поставився до доставленого йому з Німеччини віршам Тютчева й надрукував їх в «Сучаснику». Критичні статті И. С. Тургенєва й А. А. Фета, відкликання Н. Г. Чернишевського, Н. А. Добролюбова, Л. Н. Толстого й інших хоча й виражали різні идейно – эстетические позиції, однак у цілому свідчили про визнання щирого таланта Тютчева в літературних колах

Як поет Тютчев зложився на рубежі двадцятих – тридцятих років. До цього часу ставляться шедеври його лірики: «Бессоница», «Літній вечір», «Бачення», «Останній катаклізм», «Як океан объемлет куля земний», «Цицерон», «Весняні води», «Осінній вечір» і інші. Перейнята жагучою, напруженою думкою й одночасно гострим почуттям трагізму життя, лірика цього поета художньо виразила складність і суперечливість дійсності

У студентські роки й на початку перебування за кордоном Тютчев перебував під впливом волелюбних політичних ідей. Вірш «До оди Пушкіна на вільність» близько російському цивільному романтизму. Однак вільнодумство Тютчева носило помірний характер. Режим «канцелярії й казарми», «батога й чина», що символізував в очах поета офіційну Росію, був для нього неприйнятний, але неприпустима була й насильницька боротьба з ним. Звідси внутрішня суперечливість віршів. відчуття, Що Підсилюється з роками, що назрівають соціальних зрушень, свідомість того, що Європа вступила в нову “революційну еру”, сприяє в політичному плані зміцненню консервативних настроїв Тютчева, розвитку в нього утопічно ідеалізованого подання про миколаївську Росію, який нібито визначена висока історична місія. У сорокових років політичні погляди поета здобувають панславістське фарбування: самодержавна Росія, покликане об’єднати всі слов’янські народи, мислиться їм як оплот проти революційного Заходу

Консервативні політичні погляди Тютчева сполучаються з бентежним духовно – моральним ладом його поезії. Боячись революції, він відчуває гострий інтерес до «високих видовищ» соціальних потрясінь. Для світовідчування поета характерні крилатими слова, що стали, з вірша «Цицерон»: «Блаженний, хто відвідав цей мир у його мінути фатальні!». Отнеся себе до «уламків старих поколінь», він відчуває гіркоту при думці про свою відірваність від «нового, младого плем’я», про неможливість іти з ним «назустріч сонцю й движенью». Про це він пише у віршах «Безсоння», «Як пташка, раннею зарозвівайся». У самому собі поет відчуває «страшне раздвоенье», «подвійне буття», що становить, на його думку, відмітне властивість людини його епохи

Поезія Тютчева вся просочена тривогою. Мир, природа, людина з’являються в його віршах у постійному зіткненні протиборчих сил, «серед громів, серед вогнів, серед страстей, що клекочуть, у стихійному полум’яному розбраті». Діалектичне збагнення дійсності – у безперестанному русі – характеризує філософську глибину лірики поета. Особливе тяжіння проявляє він до зображення бур і гроз у природі й у людській душі. «Гармонії в стихійних суперечках» у вірші «Співучість є в морських хвилях», поет протиставляє повне нерозв’язних протиріч моральне буття людини. У віршах Тютчева людина приречена на «безнадійний», «нерівний» бій, «же –

Стокую», «завзяту», «розпачливу» боротьбу з життям, долею, самим собою. Однак фаталістичні мотиви в його поезії сполучаються з мужніми нотами, що славлять подвиг «непохитних серць», сильних духом натур. Про це говориться у вірші «Два голоси».

Подібно Е. А. Баратинському, Тютчев – найбільший представник російської філософської лірики: він відгукується на віковічні питання, що хвилюють людську свідомість. Художній метод поета, при всій його своєрідності, відбиває загальне для російської поезії рух від романтизму до реалізму. Романтичне світосприймання безумовно визначає собою поетичний стиль Тютчева двадцятих – тридцятих років. Подання про загальну натхненність природи, про тотожність явищ зовнішнього й внутрішнього миру обумовлені особливостями образної системи й композиції віршів поета. Відповідність щиросердечних станів людини явищам природи або підкреслюється прямим порівнянням, або вгадується, що надає віршам символічний зміст. При цьому тютчевские образи природи залишаються пластично точними й конкретно зримими:

Уж сонця розпечена куля

Із глави своєї земля скотила,

И мирний вечора пожежа

Хвиля морська поглинулася

Уж зірки світлі зійшли

И тяготеющий над нами

Небесний звід підняли

Своїми вологими главами

Романтичне світосприймання зберігається й надалі, але творчий метод поета з роками ускладнюється. У творчості Тютчева підсилюється увага до передачі безпосереднього враження від зовнішнього миру до конкретного його зображення, тонше стають аналогії між природою й людиною, сильніше звучать раніше приглушені гуманістичні ноти. Образи природи в пізній ліриці поета офарблюються національно – російським колоритом, що колись отсутствовали в них. У п’ятидесятих – шістдесятих роках створюються кращі добутки інтимної лірики Тютчева, пов’язані з любов’ю поета до Е. А. Денисовій, що потрясають психологічною правдою в розкритті людських переживань:

ПРО, як убийственно ми любимо,

Як у буйній сліпоті страстей

Ми те всього вірніше губимо,

Що серцю нашому милею!

Давно ль, пишаючись своєю перемогою,

Ти говорив: вона моя,..

Рік не пройшов – запитай і сведай,

Що уцелело від нея?

Творче освоєння тютчевской філософської лірики виявилося плідним для Н. Заболоцкого. Багато віршів Тютчева покладені на музику російськими композиторами:

Я зустрів вас, і все колишнє

У віджилому серці ожило;

Я згадав час золоте –

И серцю стало так тепло…

Як пізньої осені порию

Бувають дні, буває година,

Коли повіє раптом весною

И щось стрепенеться внас.

Проникливий лірик – мислитель, Тютчев був майстром російського вірша, що додали традиційним розмірам незвичайна ритмічна розмаїтість, не боявшимся незвичайних і найвищою мірою виразних метричних сполучень. Його «чуткось до російської мови», що захоплювала Л. Н. Толстого, проявлялася в здатності знаходити в слові сховані й ще ніким не помічені значеннєві відтінки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>