Вірш Буніна «Літня ніч» – Бунін И. А

Бунін – неперевершений майстер ліричного пейзажу, яким він не просто любується, а захоплюється, схиляючись перед красою рідної землі. Поет щасливий тим, що може насолоджуватися російською природою, її скромними річками, лугами, травами, колоссями й джмелями

Особливе місце в його поетичній творчості відведено зіркам. Далекі світила – це символ краси й правди. Прилучення до цієї неземної краси й правди – це воскресіння душі людської, хоча дається воно нелегко. Але будь – яка людина може побачити й зрозуміти дивну красу й мудрість високих зірок, якщо в нього чиста душа й безневинні помисли

Цю же тему торкає вірш «Літня ніч», написане в 1912 році. Воно має оригінальну форму, тому що написано у формі діалогу матері й дитини, що починається із прохання:

«Дай мені зірку, – повторює дитина сонний, –

Дай, ненька…»

И Бунін показує нам у лаконічних рядках дивну картину літнього вечора, ночі в старій дворянській садибі, занедбаний сад, піднебіння з першими зірками:

…Вона, обійнявши його,

Сидить із ним на балконі, на сходах,

Ведучих у сад. А сад, степовий, глухий,

Іде, темніючи, у сутінок літньої ночі,

По скаті до балки. У піднебінні, на сході,

Червоніє самотня зірка

Ці рядки пронизані спокоєм, умиротворенням, начебто все, що відбувається в природі, передається й людям, що сприймають цю гармонію й таємницю. Діалог вносить у вірш разговорность, що зовсім не контрастує з романтичним пейзажем:

«Дай, ненька…» Вона з посмішкою ніжної

Дивиться в худе личко: «Що, милий?» –

«Геть ту зірку… – «А для чого?» – «Грати…»

Дитина вже усвідомлює красу, тягнеться до неї, по – детски збираючись грати із зіркою

Опис природи ще більше підкреслює глибину взаємин матері й дитину, величезну любов і тривогу матері за сина, може бути, того, що в хлопчика «худе личко», імовірно, він не зовсім здоровий, у матері «більші смутні очі». І все – таки, незважаючи на це, вона щаслива своєю безмірною материнською любов’ю:

Белькочуть листи саду. Тонким свистом

Бабаки в степу скликаються. Дитина

Спить на коліні матері. І мати,

Обійнявши його, зітхнувши щасливим подихом,

Дивиться більшими смутними очами

На тиху далеку зірку

Для опису пейзажу Бунін використовує уособлення: «белькочуть листи саду», епітети: «тиха далека зірка». Закінчується вірш гімном людській душі, самовідданій любові, ніжності й красі людських почуттів:

Прекрасна ти, душу людська! Піднебінню,

Бездонному, спокійному, нічному,

Мерцанью зірок подібна ти часом!

У цих чудових рядках підкреслюється єдність людини й природи, вони виступають єдиним цілим, у гармонії й красі. У віршах Буніна природа виражає внутрішній стан людини, найчастіше вона благотворно впливає на серце й розум людей. Вірш «Літня ніч», лаконічне й простої, на перший погляд містить у собі запас доброти й ніжності, умиротворенню й любові – якостей, які необхідні кожному людині

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>