Внесок Бєлінського в розвиток російської літератури – інші роботи з російської літератури

В. Г. Бєлінський відомий нам як чудовий критик, як публіцист, як співробітник найвідоміших журналів

Вся його діяльність відрізнялася деякою революційною спрямованістю; ще замолоду він сформулював для себе принцип, по якому надалі, уже ставши відомим критиком, він оцінював добутки, – це народності літератури. Він проявляв підвищену вимогливість до аналізованих добутків, йому мало було зображення простонародних сцен з життя “нижчих шарів”, він жадав побачити “целую ідею народу”.

Ще будучи зовсім юним і недосвідченим, він, однак, уже робив замітки, надалі визнані іменитими критиками. Так, Бєлінський відзначив, що Жуковський і Батюшков були своєрідними вчителями, провісниками появи Пушкіна

Бєлінському належить заслуга першого розподілу літератури на ідеальну й реальну, що відтворить життя “у всій наготі й істині”, тобто намітив головну розбіжність романтичного й реалістичного принципів. Він уважав, що Література розвивається убік реалізму; він виділив чотири головних ознаки художності: простота вимислу, істина життя, народності, оригінальність, і всі ці ознаки він виявив у творчості Н. В. Гоголя

Самою більшою працею Бєлінського, мабуть, із упевненістю можна назвати цикл із 11 статей, присвячених творчості Пушкіна, – “Твір Олександра Пушкіна”. Тут утримується найбільш повний на той час критичний аналіз літератури від Ломоносова до Пушкіна, окремо дві статті присвячені “Євгенію Онєгіну”. Бєлінський відзначає, говорячи про поезію цього автора, що в нього переважали дружня й любовна лірика, які були, на його думку, основним змістом його існування. Він підкреслює, що почуття ліричного героя Пушкіна відрізнялися від почуттів звичайної людини, оскільки це було відбиття світогляду художника й артиста. Він відзначав виховний характер його лірики, говорячи, що вона “перейнята…дійсністю”, бачив її “щиру красу”.

Романом “Євгеній Онєгін” Бєлінський відкрито захоплювався, і, незважаючи на це, критичний розбір даного добутку цілком об’єктивний. Він відзначив головну особливість роману: “…в “Онєгіні” ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку”. Читаючи статті Бєлінського, ми багато чого довідаємося й про самого автора – він, безсумнівно, широко утворений і інтелектуальна людина, знайомий з багатьма роботами інших письменників і критиків. Так, він у статті “Євгеній Онєгін” погоджується з улюбленим ним Гоголем, що сказав: “Щира національність складається не в описі сарафана, але в самому дусі народу”.

Бєлінський полемізує в статті й з іншими критиками, схвильовано протестуючи проти думки про те, що Онєгін – холодний егоїст. “Це вже значить – маючи ока, нічого не бачити”. Автор помічає й любується незвичайною натурою Онєгіна, його розумом, його зміною наприкінці роману – любов’ю до Тетяни, що яскраво виразилася в листі до неї. Крім характерів персонажів, через цю статтю ми можемо судити й про характер самого автора: йому була чужо й неприємно відсутність руху, вона не прощав нікому бездіяльності. “…сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця”. Таким чином, Бєлінський провів паралель між композиційним прийомом відкритого фіналу й долею героя

Критик висвітлює в статті всі можливі аспекти аналізу добутку. Він говорить і про художню красу мови, і про розвиток самого поета, що переглядається в тканині оповідання, називає “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”, і це визначення міцно ввійшло в росіянку літературу

Бєлінський присвятив окрему статтю й інший добуток, у якому є присутнім образ “зайвої людини” – роману “Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова. Знову ж вступаючи в суперечку з деякими критиками, Бєлінський захищає Печорина, доводячи, що причина його поводження – зовсім не егоїзм, оскільки егоїзму не властив обвинувачення себе, моральні мучення. Він захищає, але не виправдує, роблячи це із властивим йому оптимізмом: “Його [Печорина] у багатьох відносинах дурне сьогодення – обіцяє прекрасне майбутнє”.

Крім того, Бєлінський приводить у своїй статті дуже докладне зіставлення Печорина й Онєгіна, відзначаючи, що Печорин з’явився як би продовженням долі Онєгіна

Усе той же він иль утихомирився?

Иль корчить так само дивака?

Скажіть, чим він вернувся?

Що нам представить він поки?

Відповіддю на всі ці питання, задані в “Євгенію Онєгіні”, Бєлінський бачив Печорина.

Ще один своєрідний “герой свого часу”, подвергшийся критичному аналізу Бєлінського, – це Чацкий у комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”. Її критик виділяє як добуток “могутнє”, пояснюючи непопулярність комедії в момент її виходу тим, що сучасники складалися в основному з людей минулого століття. Але Чацкого він не вважає мислителем нового часу, цей герой одержує в критика досить невтішні визначення, начебто “недоумок”, “горлань, фразер, ідеальний блазень”. Бєлінський заперечує заслугу Грибоєдова в створенні образа розумної людини в суперечності із суспільством (що було задумом автора), тому що, на його думку, образа розумної людини – те й не вийшло. Також він заперечує наявність ідеї в комедії, а, відповідно, і розкриття характерів

Підбиваючи підсумок своїм міркуванням, Бєлінський затверджує, що “Горі від розуму” – не комедія, а сатира. Він ставить її вище комедій Фонвізіна, але нижче “Ревізора”.

Наведені вище приклади критичного аналізу Бєлінським добутків говорять про те, що він умів як підняти, вихвалити, так і засудити утвори письменників. Його заслуги в історії російської критики й вплив на розвиток даного жанру в Літературі, безсумнівно, дуже великі, а його основні роботи стали програмними у вивченні творчості російських письменників XX в.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>