Володимир Висоцький – народний поет – висоцький Владимир

Його голос із хрипотцой, нехитрий гітарний перебір чувся всюди. Пісні Висоцького, дохідливі й прості, близькі й зрозумілі всім. Фронтовики затверджували, що про війну може так написати тільки минулими її дорогами. “Він – наш!” – але так про Висоцького могли сказати всі, про кого він писався

Хто захоче в лиху залишатися один!

Хто захоче піти, кличу серця не внемля?!

Але спускаємося ми зі скорених вершин –

Що ж робити, і боги спускалися на землю

Так залишіть непотрібні суперечки!

Я собі вже все довів –

Краще гір можуть бути тільки гори

На які ніхто не бував

Усе суперечки закінчилися, коли вийшов фільм “Вертикаль”, і країна побачила парубка невеликого росту, кремезної, співаючої своєї пісні в супроводі звичайної гітари

Скільки слів і надій, скільки пісень і тим

Гори будять у нас і кличуть нас залишитися

Але спускаємося ми – хто на рік, хто зовсім,

Тому що завжди ми повинні вертатися

Всенародна любов до Висоцького не пройшла. Вона стала зміцнювати, тому що люди побачили свій кумир, сталі дізнаватися подробиці його біографії. Незвичайний і щедрий талант цієї людини зробив його “своїм” для мільйонів людей. Пісні, балади, вірші Висоцького залучають до себе не тільки оригінальністю, віртуозним володінням лексикою, вони зрозумілі й близькі людям тими переживаннями, проблемами, які випробовують їхні ліричні герої. А ці вірші стали хрестоматійними, їх може продовжити кожної… Так відбувалося тільки Спушкиным.

Якщо ж він не скиглив, не нив,

Нехай він хмурий був і зол, але йшов,

А коли впав зі скель,

Він стогнав, але тримав, –

Якщо йшов він з тобою як у бій,

На вершині стояв хмільний, –

Виходить, як на себе самого

Покладися на нього

За свідченням Булата Окуджавы, Висоцький страждав тому, що не був визнаний офіційно. Не дозволяли друкувати збірники віршів, не приймали в Союз письменників… А країна сміялася його сміхом і плакала разом з його героями, співала “його голосом” і дивувалася – якої ще популярності потрібно було?! Так, все це було, але якось напівпідпільно, на ентузіазмі окремих доброзичливців. Страшно зізнатися, але улюбленим владою Висоцький став тільки після смерті. Виходять диски й аудіокасети – повне зібрання творів, друкуються його вірші й “Роман про дівчинок”. Зізнається, що Володимир Семенович був талантливейшим артистом. Эльдар Рязанов до однієї з річниць знімає багатосерійний документальний фільм про Висоцького. Але пізно!

Незбагненно, звідки він, молодий, так багато й так точно знав про нас про всіх? Про війну – хоча сам не воював. Про в’язниці й табори – хоча сам не сидів. Про село – хоча сам корінний городянин (будинок на Першої Міщанської, наприкінці…). Звідки ця щемлива вірогідність? Ніяка отут не стилізація: він про рідний, про своєму співає:

Як у неясній волості,

Лютої, злої губернії,

Випадали молодцеві

Всі шипи так тернии.

Він образи зачерпнув, зачерпнув

Повні пригорщі,

Ну а горі, що сьорбнемо, –

Не буває горше.

Пий отруту, хочь залийся!

Благо грошей не беруть

Як мотузочка не вийся –

Однаково зів’єшся вкнут.

Як встиг він прожити стільки життів? І яких! І як неймовірно багато може зробити один – єдиний людина

Але він мав рідкий дарунок співчуття. Коли говорив від чиєїсь особи (і як актор, і як поет – співак), перевтілювався повністю, не залишаючи зазору між собою й своїм героєм. Він знаходив у кожному щось співзвучне собі. Він сам був упертий і рішучий, як ті, про кого співав:

Відставити розмови!

Уперед і нагору, а там…

Адже це наші гори,

Вони допоможуть нам…

(“Мерехтів захід, як блиск клинка…”)

Він любив своїх друзів і гостро переживав втрати – зовсім як герой його пісні “Він не повернувся з бою”. Він любив життя й вірив у її перемогу над будь – яким лихом, як і ті солдати, які, бачачи випалену Землю, билися за її відродження:

Хто сказав, що Земля не співає,

Що вона замовчала навіки?!

Немає! Дзенькає вона, стогони глушачи,

Із всіх своїх ран, з віддушин,

Адже Земля – це наша душа,

Чоботями не витоптати душу

(“Пісня про Землю”)

Він знав стан вищого духовного зльоту, пережив мінути щастя у творчості й у любові, і герої його пісень ділили з ним цю радість:

Увесь світ на долоні – ти щасливий і ньому

И тільки небагато заздриш тим –

Іншим, у яких вершини ще спереду.

(“Вершина”)

Але не тільки реальні люди були йому співзвучні, але й літературні й фольклорні персонажі: отказавшийся від поділу й століття, що не невзлюбили свій, Гамлет, зачарована казкою Аліса й навіть відчайдушний Соловей – Розбійник. Були в нього, звичайно, і пісні, на героїв яких він не був схожий. Він писав свій портрет “від противного”, у фарбах зображуючи тих, хто був йому глибоко неприємний. У них грошей – кури не клюють, А в нас на горілку не вистачає, – співав він голосом заздрісника. Цей голос був йому добре знайомий, адже й довкола нього, талановит і знаменитого” шепотілися заздрісники. Висоцький не боявся, що його “переплутають” з негативним персонажем. Просто знав собі ціну. У деяких піснях він з’являвся без маски й тоді був пугающе, беззахисно щирий:

Я не люблю впевненості ситої,

Уж краще нехай відмовлять гальма,

Прикро мені, коли слово “честь” забуте

И коли в честі наклепи за очі

(“Я не люблю”)

А в загальному – те він кожним рядком віршів, кожною нотою пісень розповідав про себе – те весело, те дуже серйозно, не боячись ні іронії, ні патетики, страшачись і не допускаючи тільки одного – фальші

Поважати цієї людини можна навіть за те, що, знаючи за собою жахливий порок – алкоголізм, – Висоцький ніколи не нарікав на свою частку, не ремствував на безвихідність. Були дні, коли Висоцький перебував на грані самогубства. Выкарабкиваясь із “прірви”, він писав рядки, що розповідають про те, що насправді випробовує людина, що перебуває в такій ситуації: Навіть від пісень став утомлюватися, Лягти б на дно, як підводний човен, Щоб не могли запеленгувати… Тема дружби є, на мій погляд, однієї з найбільш улюбленим поетом, оскільки пов’язана із самими яскравими з його життєвих вражень. Прийнято вважати, що у Володимира Семеновича було дуже багато друзів. Але на відміну від двухтрех справжніх, інші ставилися до “лжетоварищам”: собутыльникам – тих, хто став безпардонно йменувати себе “друзями Володі” уже після смерті поета. Лише вірним, сьогоденням друзям Висоцький присвячував свої чудові вірші:

Він не вийшов ні званням, ні ростом,

Не за славу, не за плату

А на свій незвичайний манер

Він по життю крокував над помостом

По канаті, натягнутому, як нерв!

Цей вірш присвячений клоунові Леонідові Енгибарову, що вмер на арені цирку, доля якого багато в чому схожа з долею самого Висоцького, що мало репутацію “клоуна”, “блазня” серед значного числа своїх сучасників. Ще багато чудових слів можна сказати про Володимира Семеновичі Висоцькому. Багато чого вже неодноразово повторювалося й уточнювалося. Але для мене Висоцький був, є й залишиться назавжди отаким правдорубом – сміливим і прямолінійним. Щороку відокремлює нас від дня смерті Висоцького, але з кожним днем ми його любимо й пам’ятаємо усе сильніше. Справжній поет завжди живее всіх живих!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>