Як розкривається тема «російського бунту»у повісті Пушкіна «Капітанська дочка»? – Пушкін Олександр

«Капітанська дочка», створена в 1836 році, – один із самих значних добутків останнього періоду творчості Пушкіна. Саме в цій повісті з найбільшою повнотою й силою виявився інтерес письменника до історії, минулому Росії, специфіці народного характеру й проблемі співвідношення дворянського й народного мирів у складі російського суспільства

У цьому добутку ставиться найважливіша для пізньої творчості Пушкіна проблема: що відбувається, коли історія зіштовхується з особистим життям людини, які причини й наслідки «російського бунту»? Ця фраза з «Капітанської дочки» – «Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!», – яка в самому добутку звучить у вустах Гринева – автора записок про свою юність, – дотепер викликає неоднозначні оцінки. Насамперед, встає питання про те, чи можна її приписати самому Пушкіну, чи відповідає думка, виражена в цій фразі, авторській позиції? Для відповіді на це питання треба з’ясувати, які були подання Пушкіна про рушійні сили історії, їхньому співвідношенні, розглянути «Капітанську дочку» у контексті інших добутків письменника того періоду

Тема селянських хвилювань стає центральної у творчості Пушкіна 1830 – х років. Саме звертання до неї в тридцяті роки, коли по країні прокотилася хвиля хвилювань селян у військових поселеннях, пройшли холерні бунти, було актом громадянської мужності письменника. Але для Пушкіна із властивим йому завжди історизмом мислення постановка питання про «російський бунт» була цілком закономірна. З міркуваннями про «російський бунт» зв’язана не тільки повість «Капітанська дочка», але й написані трохи раніше «Дубровский» і наукова праця «Історія Пугачова», опублікована в 1834 році під зміненим за рішенням пануючи назвою – «Історія пугачевского бунту». «Дубровский», початий в 1832 році, залишився незакінченим: 6 лютого 1833 року Пушкін дописав дев’ятнадцяту главу цього добутку, а 7 лютого він звернувся за дозволом познайомитися з архівними документами в справі Пугачова. Таким чином, очевидно, що були якісь дуже значні зміни в позиції Пушкіна стосовно питання про «російський бунт».

В основі зображення народного виступу в «Дубровском» лежить ідея, близька позиції декабристів. Пушкіна, як і вони, уважав, що боротьба за волю може зв’язувати інтереси народу й стародавнього дворянства, до якого належав і самого Пушкіна. Адже під час правління Катерини II люди, подібні Троекурову, стали швидко просуватися нагору не в результаті своїх заслуг перед батьківщиною, а внаслідок уміння догоджати начальству. У їхніх багатих маєтках панувала повна сваволя, причому він зачіпав не тільки безправних кріпаків, але міг торкнутися й дворян, що не бажають схилити голову перед новими хазяями життя. Так відбувається й «Дубровском», де в результаті несправедливості, допущеної Троекуровым стосовно родини поміщиків – сусідів, син хазяїна маєтку Володимир Дубровский разом зі своїми селянами вступає в боротьбу зі своїм кривдником. Правда, у цьому добутку багато рис авантюрного роману, а центральне місце займає любовна лінія. Але все – таки не випадково, що Пушкін так різко обірвав роботу над майже завершеним добутком. Мені здається, що саме неправдоподібність того, що дворянин міг стати проводирем селянського виступу, і спонукала Пушкіна до такого рішення. Він захотів перевірити свої висновки на справжньому історичному матеріалі й спочатку узявся за роботу над історичною працею Опугачеве.

Показовий ще один факт. По первісному задумі в центрі «Капітанської дочки» теж повинна була бути доля дворянина, що перейшов на сторону Пугачова. Але історичні факти, з якими познайомився Пушкін, працюючи в архіві, зруйнували такий сюжет. В «Зауваженнях про бунт» Пушкін писав про цьому так: «Весь чорний народ був за Пугачова. … Одне дворянство було відкритим образом на стороні уряду. Пугачов і його спільники хотіли спершу й дворян залучити на свій бік, але вигоди їх були занадто противуположны».

От так у центрі сюжету «Капітанської дочки» виявляється не дворянин, що перейшов на сторону Пугачова, а молодий офіцер Петро Гринев, вірний боргу й присязі, що зберегла честь і достоїнство. А від колишнього задуму зберігся лише образ предателяи Швабрина, явно негативного із всіх крапок зору

В «Капітанській дочці», як і в «Дубровском» є любовна лінія (Гринев і Маша Миронова), що дуже важлива для розуміння головної ідеї добутку, але все – таки вона здобуває свій зміст і значення тільки у зв’язку з основною лінією – зображенням повстання селян під предводительством Пугачова. Це подія – одне з найважливіших у російської історії ХVIII століття. Селянська війна йшла майже півтора року – з 1773 по 1774 р., проти повсталого минулого кинуті війська російської армії з її найбільшими воєначальниками. Боротьба була жорстокої й кровопролитної

Пушкін добре вивчив цю страшну історичну правду по документальних джерелах, по розповідях очевидців – адже він їздив по тимі місцям, де проходили бою, розмовляв з людьми, які бачили Пугачова. Але як не схожий цей жахливий проводир селян, про яке й у ХIХ столітті дворяни згадували з жахом, на того Пугачова, якого ми бачимо в «Капітанській дочці»! Тут перед нами справжній народний вождь, яким його створила багатовікова традиція. Незвичайно привабливий як зовнішній, так і внутрішній вигляд Пугачова. Це щирий богатир, що відрізняється молодецтвом і незвичайною цілісністю істинно російської натури. Йому властивий і талант полководця, істинно народного ватажка. Кровно пов’язаний з народом, плоть від плоті його, користується народною любов’ю, підтримкою й повагою. Він разом з усіма своїми сподвижниками може й задушевно проспівати пісню, а може й у лазеньці попаритися – так так, що навіть самі міцні люди довкола нього не витримують. Він знає багато казок і прислів’їв і приказок, якими так і пестрит його мова. У народній мудрості черпає він джерела своїх подань про життя. Йому, як справжньому росіянинові богатиреві, захисникові слабкі й знедолених, властиві чіткі моральні поняття, є в нього й свій кодекс ушановуйся

Як не схожий цей образ Пугачова, намальований в «Капітанській дочці», на того «нелюда й лиходія», який звикли зображувати дворянські письменники тої епохи! Так іншої думки в середовищі дворян і важко було очікувати. Пушкіна не міг не почувати, як різким контрастом виступить образ, намальований у його повісті, у порівнянні із цієї вже сформованою традицією. Але ще цікавіше виглядає інший факт: образ, створений у художньому творі, мало схожий і на Пугачова з наукової праці того ж автора – Пушкіна. В «Історії Пугачова» проводир повсталих невеликий ростом, кволий, і найважливіше – аж ніяк не блищить ні честю, ні достоїнством, ні чистотою моральних устремлінь. Тут показані приголомшливі по своїй жорстокості страти й катування, який керував Пугачов

У повісті ми тільки один раз бачимо Пугачова в такій якості: у сцені узяття Білогірської міцності. Але навіть тут автор підкреслює, що твердість повсталих була багато в чому врівноважена жорстокістю урядових військ – це реальний історичний факт, про яке добре знав Пушкіна, але на який не акцентували увагу історики тої епохи. У Пушкіна в «Капітанській дочці» перед главою VII «Приступ», де зображується страта захисників міцності й загибель Василисы Єгорівни, дружини коменданта, поміщена глава VI «Пугачовщина», де дається сцена допиту в коменданта полоненого башкирца. Виявляється, що цей пугачовець був страшно покалічений, що, очевидно, було свідченням каральних мір уряду до учасників незадовго до того минулого повстання в Башкирії. Більше того, тут же ми читаємо про те, що найдобріша людина капітан Миронов вважає за необхідне «вистрочити спину» цьому бунтівникові, захопленому в полон, і не бачить у такій дії нічого негожого. Оповідач коментує цю сцену так: «Кращі й прочнейшие зміни суть ті, які походять від поліпшення вдач, без усяких насильницьких потрясінь». Поза сумнівом, це думка самого Пушкіна. Це очевидно із самого ходу розвитку подій у повісті й навіть із тої сцени в VII главі, де описується страта капітана Миронова і його соратників: виконавцем страти є той самий башкирец.

Очевидно, авторська думка розвивається в іншому напрямку в порівнянні із традиційної для того часу оцінкою повстання: справа не в тім, погані або гарні учасники «російського бунту», він жахливий, «бессмысленен і нещадний» сам по собі – і це історичний закон. От чому так незвичайно вплітається в канву історичного оповідання історія особистого життя – любові Маші й Гринева. І виявляється, що той, хто був «лиходієм для всіх», для закоханих виявився благодійником, «посаженым батьком», без участі якого їхні долі ніколи не з’єдналися б. Але для цього перед нами повинен був стати не просто проводир повстання, лиходій або герой, а людина, що вміє чути й розуміти іншої людини. Саме таким в «Капітанській дочці» виявляється Пугачов. Це широка, чисто російська натура, який властиве почуття достоїнства й честі, чітке розрізнення правди й неправди, своє подання про справедливість. Пам’ятаючи про заячий тулупчике, подарованому йому Гриневым у нагороду за допомогу під час бурану, Пугачов милує його, рятуючи від болісної страти на шибениці. А потім він з усією широтою своєї натури готовий відпустити Гринева, хоча той навіть не обіцяє не боротися проти нього, адже він офіцер царської армії й давав присягу. Але Пугачов щедрий у своєму пориві великодушності: «Стратити так стратити, милувати так милувати», – говорить він, відпускаючи Гринева в Оренбург. Але й далі він готовий допомагати Гриневу, коли той попадає до нього в полон, вирвавшись із обложеного Оренбурга, щоб урятувати Машу від зазіхань Швабрина. Навіть довідавшись про обман Гринева – той не сказав, що Маша і є дочка страченого капітана Миронова, – Пугачов прощає його в черговий раз і знову – «стратити так стратити, милувати так милувати» – готів уже бути «посаженым батьком» на них весіллю

Так милосердя й людяність, що настільки зненацька виявилися в «страшному лиходії», виявляються сильніше нещадних законів «російського бунту». І дивно, що зовсім ще молода й недосвідчена людина Гринев зрештою міняє свою думку про Пугачова: розстаючись «із цією жахливою людиною, нелюдом, лиходієм для всіх», крім нього, він почуває до Пугачова не тільки подяка, але й «сильне співчуття», навіть хоче «вирвати його із середовища лиходіїв» і «урятувати його голову». Але, звичайно, цьому не призначено було свершиться: остання зустріч Гринева з Пугачовим відбувається під час страти проводиря «російського бунту».

Але хіба тільки табору повсталих потрібні терпимість, розуміння й милосердя? Адже жорстокість і нетерпимість властиві й інший табір – урядовому. Гринев, по логіці діючих там законів, зізнається зрадником і повинен бути засуджений. Махаючи, що приїхала в Петербург просити про помилування Гринева, говорить, що шукає «милості, а не справедливості». Це дуже показово: государиня не може помилувати Гринева, але просто жінка, зустрінута Машею в саду й выслушавшая її зворушлива розповідь про халепи закоханих, готова її зрозуміти. І тоді, як у казці, перетворившись у Катерину II, ця жінка повідомляє про помилування, і Маша із Гриневым нарешті знаходять друг друга

Все це схоже на казку: спочатку «лиходій» Пугачов, перетворюючись в «доброго чарівника», допомагає закоханим, а потім свою роль благодійниці виконує Катерина, зі строгої й нещадної імператриці стаючи «доброю феєю». Але хіба не може казка стати минулим? Адже якщо закони держави – неважливо як, дворянського або селянського, – стануть такими, що головним серед них виявиться закон людяності, закон милосердя, може, тоді й не буде більше цього страшного «російського бунту», безглуздого й нещадного? Видимо, саме про це думав і мріяв Пушкін, створюючи свою «Капітанську дочку». Утопія, скажуть раціональні люди нашого століття. Звичайно, утопія

Але як хочеться вірити, що коли – небудь наступить той час, коли припиняться нікому не потрібні війни й звади, люди, навіть самі різні, з дуже несхожими ідеалами й поданнями про життя, навчаться розуміти один одного й назавжди припинять «безглузду й нещадну» ворожнечу

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>