Яка роль ліричних відступів у першому томі поеми Гоголя «Мертві душі»? – Гоголь Микола

Поема Н. В. Гоголя «Мертві душі» своєрідна по своєму жанрі: це не роман, не життєпис одного або навіть декількох героїв, а широка панорама життя Росії того часу. Тут не є головними пригоди героя, його удачі й поразки. Сам Гоголь писав В. А. Жуковському про сюжет поеми: «Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому!» Зображуючи «всю Русь» у своєму добутку, Гоголь ясно дає читачеві відчути в ньому голос автора. Саме постійна присутність автора дає можливість уважати поему лироэпическим добутком. Значне місце в структурі добутку займають ліричні відступи, що характерно для поеми як літературного жанру. Ліричні відступи в «Мертвих душах» носять різноманітний характер: іноді це коментар якогось учинку героя, іноді – дрібне зауваження автора по якому – небудь приводі, іноді – самостійне міркування. Схвильовані монологи автора присвячені характеру російської людини, образам кріпаків. Якщо поміщики або чиновники в поемі, та й сам Чичиков – герої, мертві духовно, то образи людей з народу, селян, несуть у собі живий початок. У цьому й полягає парадокс художника: про куплений героєм мертвих душах автор говорить як про живі. Внутрішній монолог Чичикова, що міркує над списками померлих, переходить у ліричне міркування автора про народну душу. Богатир – Тесля Степан Пробка, що виходив всі губернії в пошуках гарного заробітку, що п’є швець Максим Телятників, що обвинувачує німців у тім, що «немає життя російській людині», ямщик Григорій Доїдь – Не – Доїдеш – всі ці образи, про які міркує автор, втілюють у собі істинно живу душу російського народу. А швидка двірська людина Попов, що скитается по в’язницях через брак паспорта! А бурлаки, що гуляють, які тягнуть лямку «під одну, нескінченну, як Русь, пісню»! Так виражається в Гоголя протистояння живих і мертвих душ: фізично живі герої мертві духовно, а куплені Чичиковым мертві душі – морально живе втілення народної душі. За страшним миром поміщиків і чиновників Гоголь бачить трудову, народну Росію

Ліричний пафос досягає найвищого підйому, коли мова йде про долі батьківщини й мистецтва. На початку сьомої глави автор малює нам два типи письменників. Один – щасливець, що говорить про піднесені предмети, що показав людям «прекрасної людини», у такий спосіб їм «чудно підлестивши». Він перебуває на вершині слави, його називають «великим всесвітнім поетом». Як не згадати присвячене Гоголю вірш Н. А. Некрасова «Блаженний незлобливый поет…»:

И сучасники йому

При житті пам’ятник готовлять

Не такий доля іншого письменника, « щодерзнув викликати назовні… всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя», виставити на загальний огляд гірку й нудну правду життя. Суворе поприще цього письменника, «і гірко відчує він своя самітність». Звичайно, Гоголь має на увазі свою власну письменницьку долю й ті обвинувачення у відсутності патріотизму й очорненні дійсності, які багаторазово чув у свою адресу. Проблема щирого й помилкового патріотизму викликала жагучі суперечки: складно було погодитися критикам, що любов до батьківщини складається не в прикрашанні життя, а в прагненні змінити її до кращого. Безумовно, присвячуючи Гоголю свій вірш, Н. А. Некрасов мав на увазі, що автор «Мертвих душ» вибрав тернистий шлях письменника – сатирика, нещадного викривача вульгарності й відсталості. І для Гоголя є незаперечним як право на зображення пороків суспільства, так і вибір грізної зброї – сміху

Гоголь – щирий патріот. У ліричних відступах він захоплюється безкрайніми степами й полями, селами й селами. У поемі дуже важливий мотив дорогі: весь сюжет представляє собою скитания по просторах батьківщини. Дороги ці те рівні, те вибоїсті, то бруд непролазна, а то вони «розповзалися в усі сторони, як піймані раки». Символічне значення одержує цей мотив в останній главі поеми, коли дорога із бричкою Чичикова перетворюється в шлях, по якому несеться птах – трійка. Тут і крилатої фраза, що стала: «И який же росіянин не любить швидкої їзди?» Тут і міркування про властивості національного російського характеру й про подальшу долю Росії. Як і «жвава необгонимая трійка», несеться Русь, і, «косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави». «Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді». Невідомі подальші шляхи птаха – трійки, як невідомі шляхи Росії, невідома її доля. Але одне точно: доля такої країни, як Росія, буде незвичайна. Саме головне, про що говорить схвильований голос автора в рядках ліричних відступів, – про любов до своєї великої й багатостраждальної Батьківщини

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>