Які мотиви лірики Лермонтова я бачу в “Герої нашого часу” – Лермонтов Михайло

М. Ю.Лермонтов – поет покоління 30 – х років XIX століття. “Очевидно, – писав Бєлінський, – що Лермонтов поет зовсім іншої епохи й що його поезія – зовсім нова ланка в ланцюзі історичного розвитку нашого суспільства”. Епоха безвременья, політичної реакції після повстання декабристів в 1825 році, розчарування в колишніх ідеалах породила такого поета як М. Ю.Лермонтов, поета, що своєю головною темою обрав тему самітності. І тема ця проходить через всю творчість Лермонтова: з надзвичайною силою звучить у лірику, у поемах, у безсмертному романі “Герой нашого часу”.

Зв’язок “Героя нашого часу” з образами ліричних творів Лермонтова безсумнівна. Адже головна думка роману була викладена поетом у вірші “Дума”:

Сумно я дивлюся на наше поколенье,

Його прийдешнє иль порожньо, иль темно,

Меж тим під тягарем познанья иль сомненья

У бездіяльності зостариться воно…

У цих рядках уже висловлені думки, які знайдуть відбиття й на сторінках роману, адже головний герой його – Григорій Олександрович Печорин – і є типовим представником цілого покоління, у долі якого відбиваються всі пороки, недоліки, хвороби суспільства тої епохи. Про цьому сам автор напише в передмові до 2 – му виданню роману: “Це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку”.

Якими рисами наділений герой часу 30 – х років: він розчарований у житті, у нього немає позитивних ідеалів, мети в житті, він не вірить ні в любов, ні в дружбу, сміється над людськими прихильностями, “життя його млоїть, як рівний шлях, без мети, як бенкет на святі чужому”.

Григорій Печорин нагадує своїми вчинками ліричного героя вірша “И нудно, і смутно…”. Він розчарований у любові. Так, захоплення черкескою Бэлой приводить до передчасної безглуздої її смерті. Герой роману як би викликує:

Любити, але кого ж?

На час – не коштує праці,

А вічно любити неможливо…

Григорій Печорин ставиться й до життя, як до гри, до дурного жарту(“А життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо, такий порожній і дурний жарт”). Він не дорожить життям, не боїться смерті, з радістю йде на випробування долі, ризикуючи бути вбитим п’яним козаком або загинути в безодні моря(“Фаталіст”, “Тамань”).

Міркування Печорина в щоденнику, що є нещадним самоаналізом і самовикриттям, показують ступінь самітності героя. Це підтверджують і образи – символи, характерні для лірики поета. Печорин у мрячну ніч в “Тамані” бачить удалечині, що біліє вітрило (“Вітрило”); згадує про високе зоряне небо, про зв’язок людей, усього світобудови з богом (“Виходжу один я на дорогу”, “Коли хвилюється жовтіюча нива”). Тільки вічна велична природа заспокоює героя роману, примиряє його з навколишньою дійсністю. Саме із цього моменту Григорій Печорин міг би викликнути:

И щастя я можу осягнути на землі

И в небесах я бачу бога

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>