Євгеній Замятін. “Ми” – Замятін Євгеній

Не секрет, що цензура 20 – х років відрізнялася гострою “діагностичною” інтуїцією. Рідкі утвори, творці яких зневажали класовим підходом до Літератури, вчасно виходили у світло. Роман Е. И.Замятіна “Ми” дійшов до читача тільки через сімдесят років після його написання. Це доводить те, що сатира письменника “потрапила в крапку”.

У романі “Ми”, єдиному у творчості Замятіна, як і в платоновском “Чевенгуре”, теж, до речі, єдиному романі письменника, зійшлися багато тем і мотиви, розроблені раніше. Свого роду ескізами до цього добутку з’явилися дві повісті: “Остров’яни” (1917) і “Ловець человеков” (1918), написані на англійському матеріалі. Замятін в 1916 році перебував у відрядженні в Англії, і закордонні враження не могли не дати художникові із критичним баченням миру привід для створення сатири. Захід здивував письменника помітно, що розвивається тенденцією, до механізації життя, спонукав до розвитку машиноборческих тенденцій у його творчості. Замятін сатирично зображує математично сконструйоване, чітко розписане по днях і годинникам існування мешканців машинної цивілізації, дотепно обігравши властивим англійцям манірність, снобізм і педантизм

У повісті “Остров’яни” уперше з’являється тема “проинтегрированного” буття, що одержить логічну завершенность у романі “Ми”. Ця тема органічно містить у собі мотив “примусового порятунку” людини від хаосу власних почуттів. Письменник жваво відреагував на черговий прояв ентропії в суспільстві, покритикувавши бурхливо, що розвивається в XX столітті тенденцію, до конформізму, нівелюванню особистісної свідомості. Художник в “англійських” повістях підкреслив принципову антигуманність механічного життя, нещадні закони якої спрямовані на знищення живого, людського початку. Важливо, що Замятін, досліджуючи проблему догматизации суспільної структури, приділив увагу однієї з найважливіших закономірностей цього процесу – втраті людиною внутрішньої етики при дотриманні зовнішньої. Формалізм неминуче спотворює особистісна свідомість, породжуючи атмосферу неправди, лицемірства, підлості. Саме твердження людського становить головну ідею цих повістей, що послужили предтечей роману “Ми”.

Роман написаний у жанрі антиутопії, структура якої припускає наявність сатиричного й фантастичного елементів. Сатира є органічною рисою творчої манери письменника, вона становить пафос багатьох добутків Замятіна. Наявність фантастики художник уважала також необхідною умовою існування справжньої літератури, умовою, при якому Література зможе відбити “величезний, фантастичний розмах духу” післяжовтневої епохи, “разрушившей побут, щоб поставити питання буття”.

Характерно, що критикою 20 – х років не був уловлений гуманістичний пафос роману. Багато хто кваліфікували його як “вилазку ворога”. Про це свідчать не тільки критичні нападки в статтях, опублікованих у ті роки, – у них могло бути багато навмисного, неправдивого, написаного з метою вислужитися перед радянською владою або застрахувати себе на майбутнє, щоб ні в кого не виникло питання: чому промовчав, не помітив? Про щире нерозуміння роману говорять і відкликання сучасників, не призначені для печатки. Щодо цього показова реакція Д. Фурманова, не висловлена їм уголос, але зафіксована в його записних книжках, які були опубліковані в 50е роки: “…Ми” – жах перед соціалізмом, що реалізується… Цей роман – злий памфлет – утопія про царство комунізму, де всі подравнено, оскоплено… Замятинство – небезпечне явище”.

Є глибока закономірність у тім, що всіма сучасниками Замятіна роман був прочитаний як пародія на соціалізм. Це говорить про те, що ті негативні риси, які послужили письменникові відправною крапкою для розвитку сюжету, були помітні не тільки авторові. Характерно, що Замятін відмовлявся від подібного трактування авторського задуму, і в цьому не було неправди (говорити правду було особистісним і художнім кредо письменника), тому що поштовхом до написання добутку послужили англійські враження, В одній з доповідей, що має принципове значення для з’ясування його творчих принципів, Замятін повідомив, що в романі “Ми” він робить спробу “побудувати рівняння руху європейської механізації й цивілізації, що механізує,”.

Деякі сучасні дослідники, ототожнюючи авторський задум з художнім результатом, відповідно прочитують зміст роману як спробу екстраполювати в майбутнє такі риси буржуазного суспільства, як міщанство, відсталість, механічну розміреність життя, тотальне шпигунство. Однак, як відомо, задум художника в процесі роботи над добутком реалізується непередбачено. Варто пам’ятати, що Замятін зараховував себе до художників інтуїтивного складу, уважаючи, що ірраціональне багато в чому рухає його творчим процесом. У результаті художній твір убирає в себе безліч інтенцій, що виникають крім авторської свідомості. Щось подібне відбулося, очевидно, і із задумом роману “Ми”, зміст якого об’єктивно відбило зародження й початок руху потужної суспільної тенденції. Автор лише довів неї до логічного кінця

Таким чином, Замятін не мав намір писати пародію на комунізм, він описав кінець розвитку всякої соціальної системи, у створенні якої коштує ідея штучності, насильства над людиною. Стало бути, основний у романі “Ми” показується тема вільної особистості. Відкривається дана тема під дією пародійного переосмислення ідеї “загальної рівності”. Замятін був ворогом такого положення, він цінував у будь – якій людині його самобутню індивідуальність

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>