У віршах М. Ю. Лермонтова “Хмари” і “Три пальми” особливо гостро відчувається самітність від володіння волею. А що таке воля? Можливо, ця незгода з тим, що тебе оточує; можливо, холодний і тверезий погляд на суспільство й незгоду жити, як всі, думати, як всі, робити вчинки, як усе. Це воля мислити, воля діяти, воля мріяти й літати. М. Ю. Лермонтов порівнює себе із хмарами-мандрівниками, але якщо хмари мчаться над просторами безцільно, куди жене вітер, то поета мчить вигнання. Поет перераховує причини, які можуть виганяти вільного:
Хто ж вас жене: чи долі рішення?
ЧиЗаздрість таємна? Злість ль відкрита?
Або на вас обтяжує злочин?
Або друзів наклеп отрутна?
Але немає відповіді, і поет розуміє, що тільки нудьга й внутрішній холод женуть хмари, а це, по-моєму, не воля, а животіння
Східне сказання “Три пальми” також пронизана волею, тільки три пальми й струмок не оцінили її:
И стали три пальми на бога нарікати:
“На те ль ми народилися, щоб тут в’янути?
Без користі в пустелі росли й цвіли ми,
Колеблеми вихром і спекою палими,
Нічий прихильний не радуючи погляд?..
Не прав твій, об небо, святий вирок!”
Мені здається, що М. Ю. Лермонтов хотів тут розкрити почуття забуття, занедбаності й розпачу від незатребуваності. Бог почув обурення оазису, відразу з’явився великий і яскравий караван, гості вгамували спрагу студеною водою зі струмка, відпочили в тіні пальм, а до вечора, коли “сутінок на землю впав, по коріннях пружним сокира застукала, і впали без життя вихованці сторіч!” Насолодившись теплом багаття, ранком караван відправився впуть.
И слідом сумним на ґрунті марної
Виднівся лише попіл сивої й холодний…
…І нині все дико й порожньо навкруги
Не шепотяться листи із гримучим ключем:
Дарма пророка про тінь він просить
Його лише пісок розпечений заносить
Чому постраждали пальми й струмок, що висохне? Тому що завжди потрібно цінувати волю, тому що ніхто з боку її не оцінить, скоріше, знищить або скалічить. Внутрішня воля повинна бути таємницею однієї людини, а не показним надбанням усього суспільства.